Батьку Зинов Богдану чигринський!
Не буду я з тобою ні биться,
Ні мириться,
Ні городів тобі своїх волоських уступати,
Ні червінцями полумисків сповняти:
Не лучче б тобі покориться меншому,
Нєнужлі мені тобі, старшому?»
От тогді ж то Хмельницький, як сії слова зачував, Так він сам на доброго коня сідав,
Коло города Сороки поїжджав,
На город Сороку поглядав Іще стиха словами промовляв:
«Ей, городе, городе Сороко!
Ще ти моїм козакам-дітям не заполоха,
Буду я тебе доставати,
Буду я з тебе великії скарби мати,
Свою голоту наповняти,
По битому тарелю на місяць жалования давати». От тогді-то Хмельницький як похваливсь,
Так гаразд-добре й учинив:
Город Сороку у неділю рано за добіддє взяв,
На ринку обід пообідав,
К полудній годині до города Січави припав,
Город Січаву огнем запалив І мечем ісплюндрував.
От тогді-то інії січавці гетьмана Хмельницького у вічі
не видали,
Усі до города Ясси повтікали,
До Василя молдавського істиха словами промовляли:
«Ей, Василію молдавський,
Госйодарю наш волоський!
Чи будеш за нас одностайне стояти?
Будем тобі голдувати;
Коли ж ти не будеш за нас одностайне стояти,
Будем іншому пану кров’ю вже голдувати».
От тогді-то Василь молдавський,
Господар волоський,
Пару коней у к-олясу закладав,
До города Хотині од’їжджав,
У Хвилецького-капітана станцією стояв.
Тогді ж то од своїх рук листи писав,
До Івана Потоцького,
Кроля польського, посилав:, ■
«Ей, Івану Потоцький,
Кролю польський!
Ти ж бо-то на славній Україні п’єш-гуляєш,
А об моїй ти пригоді нічого не знаєш;
Що ж то в вас гетьман Хмельницький, русин,
Всю мою землю волоську обрушив,
Все моє поле коп’єм ізорав,
Усім моїм волохам, як галкам,
З пліч головки познімав;
Де були в полі стежки-доріжки,—
Волоськими головками повимощував,
Де були в полі глибокії ДОЛИНИ,—'
Волоською кров’ю повиповнював».
От тогді-то Івану Потоцький,
Кролю польський,
Листи читає,
Назад одсилає,
А в листах приписує:
«Ей, Василію молдавський,
Господарю волоський!
Коли ж ти хотів на своїй україні проживати,
Було тобі Хмельницького у вічнії часи не займати.
Бо дався мені гетьман Хмельницький гаразд-добре знати? У первій войні — .
На Жовтій Воді —
П’ятнадцять моїх лицарів стрічав,
Невеликий їм одвіт оддав —
Всім, як галкам, з пліч головки поздіймав,
Трьох синів моїх живцем узяв,
Турському султану в подарунку одіслав,
Мене, Йвана Потоцького,
Кроля польського,
Три дні на прикові край пушки держав.
Ані пить мені, ні їсти не дав.
То дався мені гетьман Хмельницький гаразд-добре знати, Буду його во вік вічний пам’ятати!»
От тогді-то Хмельницький помер,
А слава його козацька не вмре, не поляже!
Теперешнього часу, господи, утверди і подержи Люду царського І всім слухающим,
І всім православним християнам,
Сьому домодержавцю,
Хазяїну й хазяйці,
Подай, боже, на многа літа!
ІВАН БОГУН
У Вінниці на границі,
Під могилою над Бугом-рікою —<
Там стояв Іван Богун вільницький Під обителем-монастирем кальницьким. Під кальницькою обителлю Богун стояв,
Із турками-пашами,
Крулевськими ляхами,
Камлицькими князями Богун воював!
Силу він ляхів-турків стріляв І шабельками рубав,
На аркан забирав,
В річку Буг їх утопляв.
А ляський круль І турецький коноїд-паша,
Нехрещена душа,
Силу війська збирали Івана Богуна і його військо Хмарою бусурменською обступали.
Веселились ляхи-турки,
Круль і князь раділи,
Що обложили Богуна на довгі неділі.
Обступили ляхи-турки,
Кругом обложили,
Козаченьків Богунових голодом морили.
Три тяжкі неділі Богун з військом У тяжкій облозі бував...
Од свого ума білими руками Хмельницькому листа писав,
Богун у Хмельницького батьківської поради пи Та собі підмоги з Чигрина прохав:
«Просю бога й тебе,
Дай помочі, порадь і повесели нас!..
Бо вже нас ляхи й турки обступають,
Кругом знаменами своїми обкидають,
І кругом нас облягають,
І дуже сильно побіждають».
Як Хмельницький цеє зачуває,
До Вінниці за штири доби прибуває, його військо гетьманськеє морем нахлинає, Турецько-польське крульське військо зничтожає, Богуна з козаками з неволі визволяє.
А сам Хмельницький До Богуна під’їжджає І словами промовляє:
«Не сам бог вас спасав —
І я не менше помагав!»
Іван Богун відмовляє:
«Слава богу і хвала гетьману,