«Нехай ми будем тепер знати,
Як батьки наші помирали,-Безневинно кров проливали І голови свої покладали,
Колись-то ми будем знати —>
Своєю кров’ю батьків одкупляти!
Ой тяжко та важко нам тепер на світі проживати,
Що нікому нам пораду дати».
Стали діти тихо говорити,
Котрих батьки по темних темницях пробувають:
«Ой колись-то ми будем добре знати,—
За цю неволю будем визволяти!
Як то тяжко та важко по темних темницях пробувати,
За неправду загибати!»
Бідні невольники у неволі пробувають,
У темній темниці проживають-пропадають,
Суда праведного дожидають:
«Коли-то нас буде праведний суд осуждати,
То тоді нас будуть із неволі випускати!»
То товариш до товариша словами промовляє, Филоненка-полковника кляне-проклинає:
«Бодай тебе перша куля не минула,
Гостра шабля шеменула!
Як буде тяжке його горе побивати Та будуть тіло його ховати,
То тоді нас буде праведний суд осуждати,
То будем ми тоді з неволі виступати-визволяти.
Та визволь нас вже, визволь, господи, з оцієї каторги, Із темної темниці на край веселий,
Между мир хрещений!»
Сотвори, боже, вічну пам’ять тим, которих побили,
А всім слухающим головам І товариству кревному й сердечному Пошли-, боже, на многа літа!
ХТО ж ТОЙ СОКІЛ, ТОВАРИШІ?
Гей, гей, гей, гей!
Була зима з відлигою,
А другая люта,
Настраждалися солдатеньки залізом окуті. Куди не глянь — біле поле Людським трупом вкрите,
А по селах плачуть жінки та голодні д'іти. Царі, купці, генерали
Війну вихваляють
Та на полях скривавлених
Бенкети справляють.
Та ось над шанцями здійнявся сокіл. Прилетів сокіл,
Прилетів ясний,
Над шанцями літає,
До солдатеньків,
Та товаришів,
Словами промовляє:
«Чи не годі вам, товариші,
В окопах зогнивати?
Бо вже час настав, солдатеньки, Свою волю здобувати!»
Та зачули генерали соколину мову, Наказали стрільцям убити сокола: «Ой хто ж зіб’є його кулею — Нагороду одержить той від царя». Узяв стрілець рушницю в руки Та й пустив кулю,
Тільки не в сокола, а в генерала... Зашуміли люди, немов ріки,
Що кайдани рвуть,
Що стремлять у море;
Ревуть хвилі,
Б’ють пороги,
Земля у загравах...
Сокіл все літає,
Зове людей, закликає:
«До зброї! До зброї!
Поки пани не полягли,
Як бур’яни під косою!»
Стало краще всім робітникам, Зітхнули на повні груди селяни,
І раптом його не стало:
Умер сокіл,
Знемігся він,
Перетрудився...
Та ім’ям його великим Весь світ обновився!
Хто ж той сокіл, товариші,
Куди линув, де він?
То не сокіл, товариші,—
То наш любимий Володимир Леніні
ПРО ВІЙСЬКО ЧЕРВОНЕ, ПРО ЛЕНІНА-БАТЬКА І СИНІВ ЙОГО ВІРНИХ
Анумо, співці-кобзарі,
На голос давайте затягнем Та вдаримо в кобзи журливі,
Хай струни орлами клекочуть,
Хай думи весною плюскочуть,
Як в небі пісні журавлині!
Анумо, співці-кобзарі,
Давайте свій строй перестроїм З сумного на кличний Та вдаримо в кобзи про волю прийдену І люд наш відважний, величний!
Нехай ще лиш трохи спочинуть Пісні старини України:
Неволя турецька,
Орди татарські,
Могили високі І Січ низова молодецька;
Нехай старина почекає,
Бо час нас усіх обганяє На крилах своїх переможних І нас за собою гукає!
Анумо, співці-кобзарі.
Співаймо своїй Батьківщині,
Хто ж кращої пісні од нас заспіває,
У кого є кобза гучніша!
Кому ж, як не людям трудящим і нам,
Воля у світі миліша!
Хто ж перший з співців,
Як не ми, кобзарі,
Думи про волю складали,
Чи ж не ми про відвагу народу В виру на майданах співали!
Анумо, співці-кобзарі, ,
Оспіваєм Червону заграву,
Про військо Червоне могутнє,
Про щастя народів майбутнє,
Про Леніна любого славу!
Ой надворі метелиця, грає хуртовина, ,
А на Київ з Скоропадським суне німців сила,
А за німцем пани й князі, ще й шляхетські графи Сунуть хмарой в Україну, як та орда з Кафи. Зажурилась Україна, села запалали,—
То так бідну Україну пани привітали.
Заплакали малі діти, жінки затужили,
Зачорніли по Вкраїні братськії могили.
Пішли сироти по світу з голоду вмирати —
Батька вбили, мати вмерла, ще й спалили хату... Склали «спілку хліборобську» куркулі поганські,
Та й пішла на них робити голота бідняцька.
А в городі в Половенці, де заводи Брянські,
Б’ють та вішають робочих жандарі гетьманські.
Ще й не вспіли бідні люди покосити сіна,
Пани кажуть, що Вкраїна стала «самостійна».
Яка ж вона «самостійна», як кругом чужинці І на пана одробляють бідняки вкраїнці?!