Бодай така «самостійна» повік не верталась, Панам-дукам дала жнива — з бідних насміялась! Напились пани пузаті з України крові,
Хазяюють, наче дома, у чужій коморі.
Забирають в селян бідних житечко, пшеницю Та все даром відправляють панам за границю.
Не стерпіли бідні люди гетьманської «ласки»
Та й почали бить чужинців, ще й псів гайдамацьких. Пани бачать: діло кепське,
Не виходить ладу —
Та й придумали, прокляті,
Якусь Центральну раду.
А в Києві лиха буря —
Появивсь якийсь Петлюра...
Та збирає все ту раду —
Куркульню й панву пузату,
Та все радиться з панвою:
«Як нам бути з голитьбою Та ще з тими шахтарями,
Що ще здавна бунтарями,
Не вважають добре панство,
Поглядають на багатство,
Щоб у панів одібрати Та голоті роздавати;
Нам, бач, треба таку владу,
Щоб остались бідні ззаду...
І маєтки, як були,
І пани щоб в них жили,
Бо й сам бог про це ж велів,
Що не можна без панів».
У неділю, в день покрови,
Попи дзвонять в усі дзвони:
«Поможи нам, святий Юрій,
Зібрать золота Петлюрі...»
Пожурились бідні люди:
«Що ж то дальше воно буде?»
Анумо, співці-кобзарі,
На голос давайте затягнем Та вдаримо в кобзи журливі,
Хай струни орлами клекочуть,
Хай думи весною плюскочуть,
Як в небі пісні журавлині!
Зима хижим звіром виє,
Пургою заносить Вкраїну,
Пани криваві бенкети справляють,
Нема людоїдам упину.
Та ось в хуртовині Чийсь голос почувся:
«До зброї, голото! До зброї!
За мною, голото,
Я шлях покажу До щастя-життя і до волі!»
Ой, хто ж той орел, що відваживсь літати У хмарах і в бурі шаленій?
Та бідна голота по слову пізнала,
Що був то учитель наш — Ленін!
Вже буряне небо од хмар прояснилось,
А в ясній блакиті на крилах орлиних Бунтарськеє серце носилось.
І з того великого серця бучного Посипались іскри-стожари —
Кругом охопили Вкраїну повстання, Криваві і гнівні пожари.
То не села тепер горять,
Не бідняцькі хати,
То горять кубла куркульські,
Ще й панські палати.
Наварив Петлюра каші В автономнім казанку Та й забув, що тая каша Не до смаку бідняку...
Ой Петлюро-розбійнику,
Шельма превелика,
Подивися, чи не в тебе Мазепина пика;!..
Сидять пани в Німеччині Та й чогось похмурились, їм досадно, що в Петлюри Діла розпетлюрились...
В небі гайворони крячуть На бурю велику —
Б’є Петлюру військо Красне І в спину, і в пику!
Анумо,, співці-кобзарі,
На голос давайте затягнем Та вдаримо в кобзи журливі,
Хай струни орлами клекочуть,
Хай думи весною плюскочуть,
Як в небі пісні журавлині!
Не всі ще пропали пани-генерали,
Купці і князі чужоземні.,,.
їм сниться Вкраїна., «сердешна небога»,
Не так Україна, як землі.
Пароходи ідуть морем,
Прорізають хвилі, їдуть пани лихо діять Вільній Україні.
Наїхало чуже військо із країв далеких... Англічааи, італійці та іще і греки.
А з-за Дону пре Денюка,
Генерал, стара падлюка,
І кадети, і есери,
Ще й кубанські офіцери.
А з-під .Польщі .знову буря —
Появився пес Петлюра.
А за ним пани-магнати Йдуть йому допомагати;
Всі на Київ поспішають,
Та богунці не пускають...
Як узявсь Щорс .за Петлюру —
Чуть не здер із нього шкуру! .
А Боженко тих магнатів Добре теж одколошматив!.
Всилу встиг втекти Петлюра —
Аж облізла з його шкура!
А магнатам дід Боженко
Пом’яв ребра хорошенько!
Затраймо-во жалібно в кобзи,
Боженка і Щорса згадаєм,
Що вмерли за справжню Вкраїну,—
Цю пісню про них ми співаєм.
Ніч вороном чорним упала на землю, Славута-Дт'про посинів...
Послухай, Вкраїно, про двох, з багатьох Твоїх найлюбимих синів.
Що перший — Боженко,, старий твій заступник,—* Він бився за долю Вкраїни І чесною смертю народного сина За тебе, Вкраїно, загинув.
А другий — це Щорс, що під прапор покликав Єднатись робочу голоту,
Бо Ленін йому наказав і навчив,
Як битись за діло народу!
Не вмре ваша слава, богунці відважні, .
Бо слава од смерті не гине,
Вас слава сама між народом прославить Синами справжньої Вкраїни!’
Пруться греки, як лелеки,
З моря на Вкраїну,
Кричать: «Жар нам кури, яйця,
Ще й смачну свинину?»
А французи гладять пузо,
З Азовського лізуть.
«А нам,— кричать,— хліб, пшеницю,
Ще й руду залізну!»
А Денікін-товстопикін Преться із-за Дону Та на Москву поспішає,
Начебто додому.
Наступає чорна хмара,
Всю Росію криє...
Япон лізе з-за Уралу,
Страшним звіром виє.