Ой ти, доле наша, доле!
Тільки степ широкий устелили Високії без числа могили...
А як шляхта скрізь запанувала,
Невільницею Україна стала,
Горя зазнала,
Слізьми обливалась,
На вольную воленьку сподівалась!
Гей, як з’явився тоді на Січі Хмельницький, Богдан-Зиновій,
Сотник чигиринський,
Козаків єднав,
Народ закликав До боротьби нещадної,
До перемоги славної Над панами лютими,
Хижаками неситими!
Гей, то ж не вітри буйнії дуби нагинали,
На Дніпрі-Славуті хвилі-гори підіймали,—
То хвиля народного гніву здіймалась,
Серця гартувала,
Помстою наливала!
То ж то козацькеє військо,'
Славне Запорозьке,
Тією помстою-гнівом палало,
В похід на панів виступало Волю здобувати,
Людей з панського ярма визволяти!
А за тими козаками Незліченними полками Простий люд — посполиті селяни Прибувають до Богдана:
Максим Перебийніс веде військо з Поділля,
А Іван Богун з Подністров’я,
Мартин Пушкаренко з Полтавщини,
А Морозенко з Джалалієм з Брацлавщини,
Іван Кречовський з Київщини,
А Данило Нечай з Вінниччини!
А за ними прилучани й ніженці,
Фастовці й черніговці,
Уманці й білоцерківці,
Ще й самого Богдана чигиринді!
Піднялася всенародная сила,
Бо терпіти наруги панської було вже несила! Гей, хоч недорогі на війську козацькому шати. Та серця людські правдою й гнівом багаті!
Всі добре знали,
Що в нещадну боротьбу вступали,
Та велику віру в перемогу мали!
Ой та то ж то не рік і не два Точилася та жорстока боротьба!
Вірні сини України вкрили себе славою Під Корсунем і Пилявою!
Загнали ляшків,
Загнали панків
Од Жовтих Вод аж за Віслу,
Щоб більше на Україну не лізли!
Гей, тоді ж то бачить Богдан,
Бачить гетьман,
Що пани Потоцькі Та магнати Конецпольські Знову своїх недобитків збирають,
Свою думку мають —
Іти Хмельницького воювати,
Народ український у панське ярмо повертати,
То й бачить Богдан,
Бачить гетьман,
Що тоді буде над шляхтою перемога,
Як прийде від російського брата рідна допомога! Гей, та тоді ж то Хмельницький,
Гетьман український,
Скликає у Переяславі раду — '
Козацьку громаду!
Громаду скликає,
Гостей закликає —
Рідного російського брата —
До нашої хати.
Тоді ж то в Переяславі В усі дзвони дзвонили,
А люди між собою гомоніли,
Раду радили Всією громадою:
«Ніде нам, браття,
Кращої долі-щастя шукати,
Як у єднанні з російським братом! -Будемо ж ми прохати Свого єдинокровного брата:
Прийди до нас, рідний брате,
В боротьбі з ворогами помагати!
Та будемо ми спільне життя будувати,
Та будемо в єдиній сім’ї проживати,
Один одному в помочі ставати,
Хліба-солі з упокоєм уживати!»
Отак розмовляли І клятву велику давали В єднанні з російським братом жити І довічно щастя й горе ділити!
Гей, що з тої пори триста років минає,
Таж не горе козацьке,
А наше щастя радянське На Україні цвітом весняним буяє І Кремлівська зоря його осяває!
Ген-ген на полях,
На колгоспних ланах,
Де могили предковічні з вітрами розмовляють,
Там нащадки козацькі шляхи в новий світ прокладають, Шляхи до комунізму торують,
Своє життя будують З російським народом У єднанні, у згоді!
Гей, гей, від Переяслава і донині У сім’ї єдиній
Живе народ український з російським братом В нашій єдиній хаті!
І цього єднання Нікому не зламати,
Бо одна в нас мати І одна ми родина —
Радянська Вітчизна єдина,
Ще й Ленінська партія велика!
Віднині довіку!
ПРИМІТКИ
До книжки ввійшли кращі' записи -українського поетичного епосу, здійснювані від кінця XVII. ст. до радянського часу. З відомих сюжетів відібрано здебільшого по одному,, рідше — по два часово і територіально віддалені варіанти чи редакції дум.
Публікація текстів здійснена за першоджерелами — першодруком, в окремих випадках за найавторитетнішими виданнями, зокрема за збірниками: Колесса Ф. Українські народні- думи. Львів, 1920; Думи; Упорядкування Г. А. Нудьги. К., 1969; Украинские народные думы. Издание подготовил Б. П. Кирдан. М., 1972; Думи. Іеторико-героїчний цикл. Упорядкування та примітки О. I. Дея. К.,. 1982. (Далі при посиланні на ці видання зазначатимемо лише- упорядників- і сторінку видання).
Тексти подаються за сучасним правописом, із збереженням Лексичних та синтаксичних особливостей' оригіналу, але- з певною уніфікацією вимови.
КОЗАК НЕТЯГА. Один з найдавніших записів думи, датований 1684 р. Вперше надрукував М. Возняк £-928 р.
Подається за виданням: Кирдан Б. П., с. 71—72.