Поетика і мелос українських дум досягли найбільшого розквіту в XVII—XVIII ст. Порівняно з піснею форма думи вільніша, що давало виконавцям простір для імпровізацій, пристосування до ситуації, за якої дума виконувалася. Від суміжних музично-поетичних форм думи відрізняються насамперед своєрідністю будови строфи. Якщо в пісні рядки рівноскладові і об’єднані в строго ритмовані куплети, мелодія яких повторюється, то в думі в ролі «куплета» виступають тиради, тобто такі поетичні періоди, що містять в собі певну завершену думку, поетичний образ. Думова тирада складається з довільної кількості рядків (від 4-х до 30-ти і більше). Вперше намагався простежити закономірностіду-мових «куплетів»-тирад Ф. Колесса. Готуючи підсумкове видання дум, він вперше графічно видідив думові тиради. Виявляючи тенденцію до певної композиційної рівномірності, тиради як в межах однієї думи, так і у виконавському стилі кожного кобзаря чи лірника відзначаються асиметричністю.
Характерна рима в думах: на відміну від парної чи перехресної пісенної рими, тут римується кілька рядків; трапляються випадки, що римується десять і більше рядків підряд. Рима здебільшого дієслівно-присудкова, рідше — прикметникова. Рядки різні за довжиною (кількістю складів),
Думи відрізняються від пісень також складними синтаксичними конструкціями, вживанням особливої лексики, що надає неповторності стилю. Архаїзми (старослов’янізми), русизми, полонізми та інші слова кобзарі вводили в мову дум для ідейно-тематичного та поетичного навантаження твору. їм відомі були сучасні відповідники у народній мові таких слів: як «перст», «смиреніє», «глава», «рече», «глас» та ін., але вони залишали архаїзми для надання зображуваному більшої урочистості.
Чимало художніх засобів дум є типовими для українського фольклору взагалі: негативні паралелізми-порівнян-ня, навмисне уповільнення оповіді (ретардація), однакові початки рядків (анафора), тавтологія. Якщо у піснях тавтологія нерівномірна, то в думах вона виступає однією з характерних ознак. Зустрічається як синонімічна тавтологія (знає-відає, думає-гадає, козацьке-молодецьке, кайдани-залізо, прохали та благали, плаче-ридає), так і коренеслів-на (живе-проживає, клене-проклинає, грає-виграває, сирая сириця та ін.).
Часто зустрічаються в текстах дум постійні епітети — засіб загалом властивий народній пісенності: бідні (ї) невольники, свята неділенька, сизі (ї) орли, буйний вітер, бистра (я) хвиля, ясні зорі тощо. Приналежністю суто думової поетики вважаються епітети «чорний пожар (ясні пожари)», «оскомистий борщ», «темний похорон» та ін.; словотвори типу «злосупротивна хвиля», «людославне Запорожжя», «домодержавець» та ін.
Поетиці дум властиві, за визначенням М. Рильського, так звані «граматичні неправильності» з точки зору норм сучасної літературної мови. Йдеться, зокрема, про форму' теперішнього часу дієслова доконаного виду (Відтіля побігає; Стремено у груди поторкає; Старого козака конем побиває); форму кличного відмінка на місці, де в сучасній мові нормою є називний відмінок (Отамане Матяш старенький теє зачував; корсунський полковник, пане Хвилоне); а також форми типу: находжали, даває, розноилали, Алкан-пашо, трапезонтський княжату, молодий паняту та ін.
Окремими характерними рисами відзначається архітектоніка дум, насамперед поетичні заспіви та закінчення. Поетичні заспіви, або, як називають їх кобзарі, «заплачки», будуються найчастіше на поетичному паралелізмі, або на негативному порівнянні:
Ой у святу неділеньку
Та рано-пораненько То не сива зозуля кувала,
Не дрібна птиця щебетала,
А не в борі сосна зашуміла,
Як та бідна вдова
А в своєму домові гомоніла.
Типовим для дум є також особливо поетичний, насичений мистецьки вишуканими тропами пейзаж, причому пейзаж заспіву обов’язково співзвучний із початком дії:
Ей, на Чорному морі,
На камені біленькім,
Там сидить сокіл ясненький,
Жалібненько квиле-проквиляє І на Чорне море Спильна поглядає,
Що на Чорному морю Щось недобре начинав:
Злосупротивна хвилечна хвиля вставає,
Судна козацькі-молодецькі На три часті розбиває.
Розповідь тут ведеться зовні спокійно, хоча в напружену сюжетну канву вводяться додаткові епізоди, вставки, насичені ліричною тональністю. Сюжет більшості дум, подібно до балад, розгортається в напруженому двобої протилежних сил. З одного боку козаки, охоронці рідної землі, з іншого — вороги-нападники, багачі. В окремих випадках така стрімка напруженість захована за зовнішнім спокоєм епічної розповіді. Особливо це помітно у великих за обсягом творах «Самійло Кішка», «Олексій Попович», «Івась Удовиченко, Коновченко», «Втеча трьох братів із города Азова, з турецької неволі». Всі вони (як би не були побудовані — за принципами симетрії чи асиметрії) розпочинаються заспівом, а завершуються «славословієм», тобто проголошенням слави героям, побажанням здоров’я і добра слухачам.