У радянський час думи не стали реліктом старовини, вони продовжують активне життя через книги, засоби масової інформації, концертну діяльність. Як неперевершені мистецькі витвори народного генія, вони виховують патріотичні почуття в радянських людей, формують у них високі естетичні смаки.
Думова традиція знайшла своє'продовження в творчості таких кобзарів, як П. Древченко, С. Пасюга, Г. Цибко, І. Іванченко, Є. Мовчан, В. Перепелюк, Г. Ільченко та ін. Значного поширення набули авторські думи «Про військо Червоне, про Леніна-батька і синів його вірних», «Непорушна дружба (Дума про возз’єднання України з Росією)», «Дума про Олега Кошового», «Дума про мир» та ін. Як дожовтневі думи, так і зразки, створені радянськими кобзарями, з великою майстерністю виконують Є. Адамцевич, П. Гузь, Є. Мовчан, В. Перепелюк, Ф. Жарко та ін.
Кобзарське мистецтво за Радянської влади набуло нових рис, стало важливим чинником у вихованні трудящих. Радянські кобзарі, об’єднані Музично-хоровим товариством УРСР, беруть активну участь у громадському житті країни. Більшість з них є учасниками ансамблів і капел бандуристів, численних колективів художньої самодіяльності.
Вони продовжують думову традицію своїх попередників за формою, стилем, характером відображення дійсності. Кобзарське мистецтво, підтримуване державою, — предмет заслуженої гордості українського народу.
С. МИШАНИЧ
НАРОДНІ
ДУМИ
КОЗАК НЕТЯГА
Ой од поля Килиїмського їдеть козак нетяга, Рукою махає,
Ні о чім не дбає.
Ой у його сермяжина по коліна,
На нім постоли бобровії,
Онучі бавельнянії,
Напотім пищаль семип’ядная за плечима.
Аж где ся взяв татарин старий бородатий,
На двох конях лисавих за ним уганяє.
Аж до нього козак промовляє:
«Старий татарине бородатий,
Чого ти за мною уганяєш?
Чи на мої зброї яснії,
Чи на мої коні воронії,
Чи на мої шати дорогії?»
Що промовить старий татарин бородатий
до козака запоровськогог «Не набігаю на твої коні воронії Ані на твої шати дорогії,
Не набігаю я на твою зброю ясную,
Тілько я набігаю на тебе, козака молодого. Коли б тебе мені судив бог узяти,
Не зарікав би я ся в Килиї за тебе шликом
червонців брати». Аж промовить к ньому козак український: «Старий татарине бородатий,
Не так то мене треба взяти,
Треба зо мною в Килимськом полю погуляти». До річки до Вітки примикає,
Навколішки припадав,
Семип’ядний пищаль з плеч іздіймав,
Двома кульками набивав,
З татарином жартував,
З обох коні позбивав,
Словами промовляв:
«Татарине старий,
Не буду я злий такий на тебе,
Як ти на мене.
Як ти мене хотів брати,
До Килиї мя приводити,,
Хотів червонії за мене шликами брати.
А тепер, татарине, жарту козацького не знаєш,
Та із коня ся валяєш,
Нічому ся не спротивляєш.
Тепер буду скарби твої брати,
До війська до табору козацького прибивати,
Буду Килимськоє поле вихваляти,
Що маю здобичі з військом козацьким пропивати».
КОЗАК ГОЛОТА
Ой полем, полем Килиїмським,
То шляхом битим гординським,
Ой там гуляв козак Голота,
Не боїться ні огня, ні меча, ні третього болота. Правда, на козакові шати дорогії —
Три семирязі лихії:
Одна недобра, друга негожа,
А третя й на хлів незгожа.
А ще, правда, на козакові постоли в’язові,
А онучі китайчані —
Щирі жіноцькі рядняні;
Волоки шовкові —
Удвоє жіноцькі щирі валові.
Правда, на козакові шапка-бирка —
Зверху дірка,
Травою пошита,
Вітром підбита,
Куди віє, туди й провіває,
Козака молодого прохолоджає.
То гуляє козак Голота, погуляє,
Ні города, ні села не займає,—
На город Килию поглядає.
У городі Килиї татарин сидить бородатий,
По гірницях походжає,
До татарки словами промовляє:
«Татарко, татарко!
Ой чи ти думаєш те, що я думаю?
Ой чи ти бачиш те, що я бачу?»
Каже: «Татарине, ой, сідий, бородатий!
Я тільки бачу, що ти передо мною по гірнидях походжаєш, А не знаю, що ти думаєш да гадаєш».