— Перекажу, Ваша Милосте.
— Оце й гаразд. Тепер торкнемося ще декількох важливих справ. Ти куди вибираєшся від нас?
— Прямо в Солунь до Ясновельможного, а звідти до Стамбулу. Я дуже забарився, й Порта, напевно, дивується, де це я пропадаю.
— Перекажеш Ясновельможному мою доброзичливу приязнь до нього. Ночуй тут, у манастирі, не вибирайся нікуди ніччю, бо це небезпечно, а в цих мурах безпека цілковита. З Києва виїжджатиме цими днями купецька валка у Крим, тож ти можеш приєднатися до неї і поїдеш як купець. У Києві зайдеш до купця Мелетія Непийводи, й він буде знати, в чому діло.
— Скористаю охоче із пропозицій Вашої Милости й запевняю Вашу Милість, що перетворюся в найправдивішого київського купця, так що комар і носа не підточить на мені…
Розмова тривала ще довгий час.
Була вже пізня глуха ніч, як наказний гетьман Полуботок розпрощався з Аскер-пашею й вийшов незамітно бічними дверима з манастирської каплиці. На подвір’ї очікував його Черниш, розмовляючи тихо із протоігуменом. Козаки-компанійці також гомоніли між собою, розсівшися долі.
— В дорогу! — наказав гетьман.
Попрощавшися із протоігуменом Феодосієм, гетьман сів із Чернишем у карету, але приказав не світити ліхтарів.
Виїхавши за манастирську браму, карета, оточена компанійцями, покотилася шляхом на Глухів.
Черниша дуже цікавило те, про що гетьман розмовляв з Орликовим емісарем, але він, звичайно, не відважувався запитати про це.
Наче вгадуючи його думки, Полуботок озвався перший:
— Мав-єм цікаву розмову з пашею, а над усе вірний син української землі. Таких нам треба якнайбільше в теперішньому часі…
Гетьман позіхнув.
— Ох, і втомлений я… спати хочеться… Ага, щоб не забув, завтра тобі треба їхати в Київ із пильною справою…
— До кого в Київ, Ваша Милосте?
— Скажу завтра. Це складна справа. Йдеться про те, щоб хтось перекинувся в купця й виїхав з України до Криму.
— Розумію, — промовив Петро тихо до себе, помітивши, що гетьман уже куняв, схиливши голову на своє широке рам’я.
За вікнами карети гойдалася безмісячна глуха ніч, і, проїжджаючи козацькими селами, компанійці полохали собак. Вони вайлували, а старі пошрамовані й покремсані в боях козаки підходили до вузьких віконечок або й виходили надвір та, побачивши оточену кіннотниками карету, важко зітхали:
— Гай-гай! Знову хтось значний товчеться ніччю. Чи не наказний гетьман, бува. Адже ж шестірнею помчав. Немає і йому спокою… Лиха веремія настала в Україні…
Карета гойдалася й почала колисати до сну молодого Черниша.
А в затишній невеликій келії Свято-Дмитрівського манастиря спав уже давно, поклавши на всякий випадок біля себе пістолі й шаблюку, емісар гетьмана Пилипа Орлика, Остап Мировський — Аскер-паша.
Наступного дня йому знову стелилася дорога.
На манастирській дзвіниці прокричали сичі і злякали старого манастирського сторожа, який, перехрестившися, потюпав в обхід манастиря.
— Часи ж непевні…
Проте всюди було тихо, і Свято-Дмитрівський манастир огорнула глибока осіння ніч.
МАЗЕПИНЕЦЬ
Ніч насупилася грозою.
Степ огорнула темрява, а чорні хмари насувалися важкими валунами зі заходу і проковтували зорі.
Холодний пронизливий вітер розгулявся по степу, товкся по байраках, шарудів голосисто в пожовклих травах і зі свистом та різноголоссям метелився по всіх усюдах.
Їхати проти вітру ставало щораз важче.
Вершник навіть і не торкав коня острогами, бо вітер тормосив його з усіх сторін, наче намагався звалити із сідла, шмагав по лиці, вдирався в його туго застібнуту бурку, розвівав її поли та примушував вершника насувати міцніше шапку на чоло.
Час від часу вершник прилягав до шиї свого коня й уважно розглядався на всі сторони. Та доглянути що-небудь у нічній темряві не було легко.
— Ну й темрява! Хоч око виколи! — промимрив невдоволено вершник, зупинивши коня. — Ніби тут і не тут. Чи не заблукали ми часом, га? — погладив він коня по шиї. — Вовчого байрака катма… Щось воно не те… А що, як повернемо праворуч?..
Звернувши направо і проїхавши ще доволі далеченько, вершник помітив малесеньке світельце, що миготіло в далечині крихітним вогником.
— Мабуть, у доброму напрямку їдемо, гнідий, — зупинив коня вершник. — Поспішати не будемо. Треба обстежити все як слід, щоб не потрапити в халепу.