Звичайно, що про козацьку супліку князь Михайло Михайлович Голіцин довідався скоро, маючи своїх шпигунів у козацькому таборі. Одного дня він викликав до себе Апостола й Жураківського.
Поїхали вони з парадою, у супроводі півсотні козаків прибічної охорони Апостола. Коні, мов змії, а їздці, один в одного вибрані, молоді козаки. Стій і дивися на них. Біля в’їзду до московського табору їх зустрів адьютант князя Голіцина з офіцерським почтом. Перед наметом князя стояла гвардійська сотня з голими шаблями. Адьютант завів Апостола й Жураківського до намету.
— Вітайте, господа, — привітав їх князь Голіцин. Услужливий адьютант тут же й підсунув їм вигідні стільці.
Князь Голіцин був одягнений у зелений мундир, розшитий золотом. Йому було гаряче й він щохвилини обтирав хустиною спітніле обличчя. Розпитавши старшину про стан у полках, харчове постачання та про се й те, й почастувавши гостей наливкою, князь Голіцин ніби знехотя запитав Апостола:
— Чи це правда, Даниле Павловичу, що ви обидва заставляєте козацьку старшину в таборі підписувати якусь супліку до Його Величества?
— Ми нікого не заставляємо підписувати, ані не змушуємо, Ваше Сіятельство, — відповів Апостол, і вусом не моргнувши, — старшина сама добровільно підписує.
— Об чім то ви хочете подать супліку Його Величеству?
— Просимо Його Величество про дозвіл обрати гетьмана, згідно з нашим козацьким звичаєм.
— Ах, бросьте, — почервонів іще дужче князь, — чого це ви насмілюєтеся весь час турбувати Його Величество тією справою? Хіба ж Його Величество не говорив Рубцеві й Биковському ще в Австрахані, що покищо не час на вибір гетьмана? Опісля ваша генеральна старшина буде повідомлена окремим указом, що вибір гетьмана відложений з волі Його Величества. Чому ви накликаєте на себе гнів Його Величества?
— Ваше Сіятельство знає, — мовив Апостол, — що теперішній стан Гетьманщини заставляє нас виступити в обороні наших прав і вольностей…
— Не слід погіршувати того стану, — зморщився невдоволено князь Голіцин.
— Не ми погіршуємо його, Ваше Сіятельство, а бригадир, Степан Лукич Вельямінов.
Апостол і Жураківський довго засиджуються у князя Голіцина. Вони не поступають і, роздратований Голіцин забороняє їм рішуче висилати супліку до царя. Він тут головнокомандуючий і вони мусять його слухатися.
Розходяться чемно, але холоднувато.
— Супліку ми таки вишлемо, — говорив Апостол, виїхавши з московського табору.
— Вишлемо, — притакнув Жураківський, — треба підтримати Павла Леонтієвича в його пересправах із царем Петром. Не легко йому…
— Ой, не легко!..
Через два дні, з валкою, яка вибирається по провіянт для козацького війська над Коломаком, виїздить із табору молодий канцелярист Іван Романович. У шапці він везе зашиту супліку до царя Петра. Прибувши в Київ, Романович захоплює зі собою кількох козаків із охорони полкової канцелярії і жене до Петербургу.
Йшли гарячі літні дні.
ВЗЯТЬ ЕГО!
Було Спаса.
Петербург уже із самого ранку розгомонівся голосним роздзвінням. Могутньо гоготіли важенні дзвони на дзвіниці Св. Трійці, їм вторували дзвони церков Св. Авакима, Св. Варвари, Св. Мефодія, Св. Юрія та інших церков.
Місто повнилося щораз густіше народом, що стягався до Петербургу з різних усюдів, бож усім було цікаво побачити велику параду, яка відбувалася щороку в Пітері, у свято Преображення Господнього. У воєнних часах Петро не хотів навіть чути про будь-які паради, а світліший, тобто князь Меншиков, обірвав свого часу по плечах царською дубинкою за те, що настоював, щоб такі паради влаштовувати. Цар, угрівши Меншикова по плечах, ще й накричав на нього, і князь із того часу не відважувався згадувати цареві про спаські паради.
Коли ж проминуло декілька років після московсько-шведської війни, царська знать заходилася знову намовляти царя, щоб погодився на влаштування спаських парад у Петербурзі. Чому ж би ні? Хіба ж Росія не імперія? Европейські володарі влаштовують собі завжди всякі паради, а наш цар-батюшка, що від мачухи?.. Остаточно цар погодився, і в Петербурзі почали влаштовувати щороку величаву спаську параду.
Напередодні свята тягнулися всіма дорогами до Пітеру довженні валки возів, кибіток, повозів і сунули товпи різнорідного люду. Всім хотілося побачити параду, чи то продати або купити дещицю на петербурзьких базарах, а то й половити гав у Пітері.