Зеф, одначе, не збирався бути ласкавим і не приховував цього. Він бурчав, позіхав, перемотував онучі, обзивався, але, спонукуваний, підбадьорюваний і підштовхуваний, врешті-решт розговорився і висловив свої уявлення про причини війни.
Таких можливих причин було, на його думку, принаймні три. Можливо, вони діяли усі разом, а можливо, переважала якась одна. А можливо, існувала четверта, яка йому, Зефові, поки що не спала на думку. Передовсім економіка. Всякому зрозуміло: коли економіка у паршивому стані, найкраще затіяти війну, щоб одразу всім заткнути пельки. Вепр, який зуби з’їв на питанні впливу економіки на політику, завбачав цю війну ще кілька років тому. Башти баштами, а злидні злиднями. Навіювати голодній людині, що вона сита, довго не можна, не витримує психіка, а правити божевільним народом — втіха невелика, особливо якщо врахувати, що божевільні випромінюванню не піддаються… Інша можлива причина — колоніальне питання. Ринки збуту, дешеві раби, сировина — все, у що можуть вкласти особисті капітали Вогненосні Творці. Нарешті слід мати на увазі, що вже багато років гризуться між собою Департамент громадського здоров’я і військові. Тут уже хто кого з’їсть. Департамент громадського здоров’я — організація моторошна і ненажерлива, але якщо військові дії розвиватимуться бодай скільки-небудь успішно, пани генерали візьмуть цю організацію в шори. Проте, якщо з війни нічого путнього не вийде, в шори будуть узяті пани генерали, і тому не слід виключати, що уся ця затія — хитромудра провокація Департаменту громадського здоров’я. Між іншим, на те й схоже, якщо брати до уваги безладдя, що коїться повсюди, а також те, що вже тиждень горлаємо на весь світ, а військові дії, виявляється, ще й не починалися. А можливо, масаракш, і не почнуться…
Коли Зеф дійшов до цього місця, загримкотіли і забряжчали буфери, вагон здригнувся, зокола пролунали крики, свистки, гупотіння, й ешелон рушив. Кримінальники гримнули пісню: «І знов ані жрання нам, ані шнапсу…»
— Гаразд, — сказав Максим. — Це у тебе виходить цілком вірогідно. Ну, а як тобі уявляється хід війни, якщо вона усе-таки почнеться? Що ж тоді відбудеться?
Зеф агресивно прогарчав, що він не який-небудь генерал, і без будь-якого переходу заповзявся розповідати, як усе це йому уявляється. Виявилося, що впродовж короткого перепочинку між закінченням світової і початком громадянської війни хонтійці встигли відгородитися від свого колишнього сюзерена могутньою лінією мінно-атомних полів. Крім того, у хонтійців, безперечно, була атомна артилерія, і в їхніх політиканів вистачило глузду усі ці багатства у громадянській війні не використовувати, а приберегти для нас. Отож картина вторгнення уявляється приблизно такою. На вістрі Головного Плацдарму вишикують три або чотири штрафні танкові бригади, підіпруть їх з тилу армійським корпусом: а за армійцями пустять загородзагони легіонерів на важких танках, оснащених випромінювачами. Виродки, схожі на мене, рватимуться вперед, рятуючись від променевих ударів, армійщина рватиметься вперед у нападі променевого ентузіазму, а відхилення від такої норми, що неминуче виникнуть, знищуватимуться вогнем жандармерії. Якщо хонтійці не йолопи, вони відкриють вогонь з далекобійних гармат по жандармських машинах, проте вони, треба думати, йолопи і займуться, треба думати, взаємознищенням — Ліга у цій веремії накинеться на Унію, а Унія упнеться зубами в горло Лізі. Тим часом наші звитяжні війська глибоко зайдуть на територію ворога, і почнеться найцікавіше, чого ми, на жаль, вже не побачимо. Наш уславлений броньований потік втратить компактність і почне розповзатися по країні, невблаганно виходячи із зони дії випромінювачів. Якщо Максим не набрехав про Гая, у тих, що відірвуться од головних сил, негайно настане променеве похмілля, тим більш сильне, що енергії на підстьобування під час прориву легіонери не шкодуватимуть…
— Масаракш! — заволав Зеф. — Я так і бачу, як ці кретини видряпуються з танків, лягають на землю і благають їх пристрелити. І добрі хонтійці, не кажучи вже про хонтійських солдатів, які осатаніли від усього цього неподобства, їм, звісно, не відмовлять… Різня може статися нечувана!
Потяг набирав швидкість, вагон відчутно розхитувало. У дальному кутку кримінальники різалися в кості — грали на охоронця: хилиталася під стелею лампа, на нижніх нарах хтось монотонно бубонів — схоже, молився.
Тютюновий дим виїдав очі.
— Гадаю, у генштабі це враховують, — вів далі Зеф, — а тому ніяких стрімких проривів не буде. Буде млява позиційна війна, хонтійці, попри все своє глупство, дотумкають коли-небудь, у чім річ, і заходяться полювати на випромінювачі… Загалом, не відаю, що буде, — підсумував він. — Я не знаю навіть, чи дадуть нам вранці пожерти. Боюсь, що знов не дадуть: з якого лиха?