— Я не. ображаюсь, — сказав Мак. — І ви загалом маєте рацію: витівка з цією баштою була хлоп’яцтвом… Дякувати богу, що нас тоді не розстріляли.
— Це було все, що я міг зробити, — сказав прокурор. — Пригадується, я був дуже засмучений, дізнавшись про вашу загибель… — Він засміявся і по-дружньому стис лікоть Мака. — Страшенно радий, що все скінчилося так щасливо. Страшенно радий познайомитись. — Він глянув на годинник. — Послухайте, Маку, а чому ви тут? Ні-ні, я не збираюсь вас заарештовувати, це не мій клопіт, нехай тепер вами займається військова комендатура. Але що ви робите в цьому інституті? Хіба ви хімік? Та ще… — Він вказав пальцем на шеврон.
— Я — усе потрошку, — сказав Мак. — Трошки хімік, трошки фізик…
— Трошки підпільник, — сказав прокурор, добросердо сміючись.
— Зовсім мало, — рішуче сказав Мак.
— Трошки фокусник… — сказав прокурор. Мак уважно подивився на нього.
— Трошки фантазер, — вів далі прокурор, — трошки авантюрист…
— Це вже не спеціальності, — заперечив Мак. — Це, якщо хочете, типові риси будь-якого порядного вченого.
— І порядного політика, — сказав прокурор.
— Рідкісне поєднання слів, — зауважив Мак. Прокурор запитально глипнув на нього, відтак зрозумів
і знову засміявся.
— Авжеж, — сказав він. — Політична діяльність має свою специфіку. Ніколи не опускайтесь до політики, Маку, залишайтесь зі своєю хімією… — Він глянув на годинник і з серцем проказав: — Ах, прокляття, зовсім немає часу, а так хотілося з вами погомоніти… Я дивився ваше досьє, ви — прецікава особа… Але ви, певно, також дуже зайняті…
— Звісна річ, — сказав розумник Мак. — Хоча, безумовно, не такою мірою, як державний прокурор.
— Так, — мовив прокурор із комічним докором. — А ваше начальство запевняє нас, нібито ви працюєте вдень і вночі… Я, наприклад, не можу сказати цього про себе. У державного прокурора бувають вільні вечори… Ви здивуєтесь, однак у мене є до вас безліч запитань, Маку. Признатися, я хотів поговорити з вами ще тоді, після процесу. Але — справи, нескінченні справи…
— Я до ваших послуг, — сказав Мак. — Тим більше, що у мене також є до вас запитання.
«Ну-ну! — подумки осмикнув його прокурор. — Не треба так відверто, ми тут не самі». Уголос він сказав спокійно:
— Чудово! Все, що в моїх силах… А тепер, прошу мені вибачити, біжу…
Він потис величезну долоню свого Мака, вже спійманого Мака, остаточно спійманого на гачок. «Він чудово мені підігрував, він безперечно хоче зустрітися, і зараз я його підсічу…» Прокурор зупинився в дверях, клацнув пальцями і сказав, обернувшись:
— Дозвольте, Маку, а що ви робите сьогодні ввечері? Я щойно згадав, що у мене сьогодні вільний вечір…
— Сьогодні? — сказав Мак. — Ну що ж… Правда, сьогодні у мене…
— Приходьте удвох! — вигукнув прокурор. — Ще краще — я познайомлю вас з дружиною, вийде чудовий вечір… Восьма година вас влаштовує? Я пришлю за вами машину. Домовились?
— Домовились.
«Домовились!» — зраділо думав прокурор, обходячи останні лабораторії відділу, усміхаючись, поплескуючи і тиснучи… «Домовились!» — думав він, підписуючи акт у кабінеті Пуголовка. «Домовились, масаракш, домовились!» — торжествуюче кричав він подумки дорогою додому.
Він віддав розпорядження шоферові. Він наказав референтові повідомити в Департамент, що пан прокурор зайнятий… Нікого не приймати, відімкнути телефон і взагалі забиратися до біса геть з очей, але так, утім, щоб повсякчас залишатися гйд рукою. Він викликав дружину, поцілував її в шию, мимохідь згадавши, що не бачилися вони вже днів десять, і попросив її розпорядитися стосовно вечері, гарної, легкої, смачної вечері на чотири персони, бути за столом цяценькою і приготуватися зустріти дуже цікаву людину. І якомога більше вина, найкращого і різних марок.
Потому він замкнувся в кабінеті, знову виклав на стіл справу в зеленій теці і заходився обмірковувати наново, з самого початку. Його потурбували один тільки раз: кур’єр з Військового департаменту приніс останнє фронтове зведення. Фронт розвалився. Хтось напоумив хонтійців звернути увагу на жовті машини, і вчора уночі вони розстріляли і знищили атомними снарядами близько дев’яноста п’яти відсотків танків-випромінювачів. Про долю армії, яка прорвалася у глиб Хонті, відомостей більше не надходило… Це був кінець. Це був кінець війні. Це був кінець генералові Шекагу і генералові Оду. Це був кінець Очкастому, Чайнику, Хмарі та іншим, дрібнішим. Цілком можливо, що це був кінець Графу. І безперечно, це був би кінець Розумаці, якби Розумака не був розумакою…