Потім Мак спитав:
— Скільки у мене шансів залишитися живим при захопленні Центру?
— П’ятдесят на п’ятдесят, — сказав прокурор.
Певніше, це йому вчулося, що він сказав, бо Мак спохмурнів і знову вже голосніше повторив своє запитання.
— П’ятдесят на п’ятдесят, — хрипко сказав прокурор. — Можливо, навіть більше. Не знаю.
Мак знову довго мовчав.
— Гаразд, — сказав він нарешті. — Де розташований Центр?
Розділ дев’ятнадцятий
Близько полудня пролунав телефонний дзвінок. Максим узяв навушник. Голос прокурора сказав:
— Прошу пана Сима.
— Я вас слухаю, — відгукнувся Максим. — Здрастуйте. Він умить відчув, що скоїлося щось лихе.
— Він приїхав, — сказав прокурор. — Починайте негайно. Це можливо?
— Так, — сказав Максим крізь зуби. — Одначе ви мені дещо обіцяли…
— Я нічого не встиг, — сказав прокурор. У голосі його прохопилася панічна нотка. — І тепер уже не встигнути. Починайте негайно, не можна зволікати жодної хвилини. Ви чуєте, Маку?
— Гаразд, — сказав Максим. — У вас все?
— Він їде до вас. Він буде у вас за тридцять — сорок хвилин.
— Зрозумів. Тепер усе?
— Все. Давайте, Маку, давайте. З богом!
Максим кинув навушник і кілька секунд посидів, мізкуючи. «Масаракш, усе летить шкереберть… Втім, подумати я ще встигну…» Він знову схопив навушник.
— Професора Аллу Зефа.
— Так! — гаркнув Зеф.
— Це Мак…
— Масаракш, я ж просив не чіплятися до мене сьогодні…
— Заткни пельку і слухай. Негайно спускайся у хол і жди мене…
— Масаракш, я зайнятий!
Максим скреготнув зубами і скосив око на лаборанта. Лаборант сумлінно рахував на арифмометрі.
— Зефе, — сказав Максим, — негайно спускайся у хол. Тобі зрозуміло? Негайно! — Він вимкнувся і набрав номер Вепра. Йому пощастило: Вепр був удома. — Це Мак. Виходьте на вулицю і ждіть мене, є термінова справа.
— Гаразд, — сказав Вепр. — Іду.
Максим кинув навушник, поліз у стіл, витягнув першу-ліпшу теку і перегорнув папірці, гарячково міркуючи, чи все готово. «Машина в гаражі, бомба в багажнику, пального повний бак… Зброї немає, і дідько з нею, не треба зброї… Документи в кишені, Вепр жде… Це я молодець, гарно придумав про Вепра… Щоправда, він може відмовитися… Ні, навряд чи він відмовиться, я б не відмовився… Все… Здається, все…» Він сказав лаборантові:
— Мене викликають, скажи, що я у Департаменті будівництва. Буду за годину-другу. Бувай.
Він узяв теку під пахву, вийшов з лабораторії і збіг по сходах. Зеф уже походжав холом. Завваживши Максима, він зупинився, заклав руки за спину і насупився.
— Якого дідька, масаракш… — почав він ще здаля. Максим, не зупиняючись, ухопив його попідруч і потягнув до виходу.
— Що за чортівня? — мурмотів Зеф, огинаючись. — Куди? Навіщо?..
Максим виштовхав його за двері і по асфальтованій доріжці поволік за ріг до гаражів. Довкола було порожньо, лише на газоні віддалік уривчасто джеркотіла косарка.
— Та куди ти мене врешті-решт тягнеш? — загорлав Зеф.
— Мовчи, — сказав Максим. — Слухай. Збери негайно усіх наших. Усіх, кого спіймаєш… До дідька запитання! Слухай! Усіх, кого спіймаєш. Зі зброєю. Навпроти воріт є павільйон, знаєш?.. Засядьте там. Ждіть. Приблизно за тридцять хвилин… Ти мене слухаєш, Зефе?
— Ну, — спитав Зеф нетерпеливо.
— Приблизно за тридцять хвилин до воріт під’їде Мандрівець…
— Він приїхав?
— Не перебивай. Приблизно за тридцять хвилин до воріт, можливо, під’їде Мандрівець. Якщо не під’їде — добре. Просто сидіть і ждіть мене. А якщо під’їде — розстріляйте його.
— Ти що, з глузду з’їхав? — сказав Зеф, зупиняючись. Максим пішов далі, а Зеф з прокльонами побіг слідом: — Адже нас усіх переб’ють, масаракш! Охорона!.. Шпиги довкіл!
— Зробіть усе, що зможете, — сказав Максим. — Мандрівця необхідно застрелити…
Вони підійшли до гаража. Максим наліг на засув і відкотив двері.
— Якийсь божевільний замір… — сказав Зеф. — Навіщо? Чому Мандрівця? Цілком порядний дядько, його всі тут люблять…
— Як хочеш, — холодно сказав Максим. Він відкрив багажник, помацав крізь проолієний папір запал з годинниковим механізмом і опустив кришку на місце. — Я нічого тобі не можу зараз розповісти. Але у нас є шанс. Єдиний… — Він сів за кермо і встромив ключ у запалювання. — І ще май на увазі: якщо ви не рішите цього порядного дядька, він рішить мене. У тебе дуже мало часу. Дій, Зефе.