Сірий куб Центру було чудово видно звідси, і він уже не був кубом. Він плющився на очах, стікав і провалювався всередину самого себе; над ним тремтіло спекотливе марево, і пара, і дим, і щось сліпучо-біле, чий жар відчувався навіть тут, страшно і весело визирало крізь довгі вертикальні тріщини і провалля вікон… Ну що ж, там усе гаразд… Максим переможно обернувся до Мандрівця. Диявол лежав на боці, обхопивши живіт довгими руками, очі його були заплющені. Максим обережно присунувся. З понівеченої малолітражки висунувся Вепр. Він куйовдився і совався, намагаючись вибратися назовні. Максим зупинився поруч з Мандрівцем і нахилився, приміряючись, як ударити, аби покінчити відразу. Масаракш, проклята рука не здіймалася на лежачого… Нараз Мандрівець розплющив очі й сипло проказав:
— Dumkopf! Rotznase!
Максим не відразу його зрозумів, а коли зрозумів, у нього підкосилися ноги.
Йолоп…
Шмаркач…
Йолоп…
Шмаркач…
Відтак із сірої лункої порожнечі промовисто і виразно долинув голос Вепра:
— Відійдіть-но, Маку, у мене пістолет. Максим, не дивлячись, вхопив його за руку. Мандрівець через силу сів, усе ще тримаючись за живіт.
— Х-хлопчисько… — прошепотів він через силу. — Не стійте стовпом… шукайте машину, хутко, хутко… Та не стійте ж, ворушіться!
Максим тупо роззирнувся. Шосе оживало. Центру вже не існувало — він обернувся на калюжу розплавленого металу, на пару, на сморід; башти вже не працювали, ляльки перестали бути ляльками. Приголомшені люди, отямлюючись, похмуро озиралися, тупцювали біля своїх машин, намагаючись збагнути, що з ними сталося, як вони сюди потрапили, навіщо вони тут і що робити далі.
— Хто ви такий? — спитав Вепр.
— Не ваше діло, — сказав Мандрівець по-німецьки. Йому було боляче, він кректав і задихався.
— Не розумію, — сказав Вепр, підносячи ствол пістолета.
— Каммерер… — покликав Мандрівець. — Заткніть пельку своєму терористові… і шукайте машину…
— Яку машину?.. — сказав Максим тупо і безвладно.
— Масаракш… — прокректав Мандрівець. Він сяк-так підвівся, усе ще горблячись, притискаючи долоню до живота; непевними кроками підійшов до Максимового авто і забрався всередину. — Сідайте… швидше! — сказав він уже з-за керма. Потім він озирнувся через плече на забарвлений полум’ям стовп диму. — Що ви туди підкинули? — спитав він безнадійно.
— Термічну бомбу.
— У підвал чи у вестибюль?
— У підвал, — сказав Максим.
Мандрівець застогнав, посидів трошки, відкинувши голову, потім увімкнув двигун. Машина затряслася і задеренчала.
— Та сідайте нарешті! — загорлав він.
— Хто це такий? — спитав Вепр. — Хонтієць?
Максим похитав головою, посмиком розчинив заклинені дверцята і сказав йому:
— Залізайте.
Сам він обійшов машину і сів поруч з Мандрівцем. Авто смикнулося, у ньому щось завищало, тріснуло, та воно вже котилося по шосе, безглуздо хилитаючись, деренькотячи незачиненими дверцятами і лунко бахкаючи глушником.
— Що ви тепер збираєтесь робити? — спитав Мандрівець.
— Зачекайте… — попросив Максим. — Скажіть хоча б, хто ви такий?
— Я — працівник Галактичної безпеки, — сказав Мандрівець з гіркотою. — Я сиджу тут уже п’ять років. Ми готуємо врятування цієї безщасної планети. Ретельно, обачливо, з урахуванням усіх можливих наслідків. Усіх, розумієте?.. А от ви хто такий? Хто ви такий, що лізете не в своє діло, плутаєте нам карти, висаджуєте в повітря, стріляєте, — хто ви такий?
— Я не знав… — мовив Максим ослаблим голосом. — Звідки мені було знати?..
— Авжеж, звісно, ви нічого не знали. Проте ви знали, що самодіяльне втручання заборонено, ви ж працівник ГВП… Мусили знати… На Землі мати за ним побивається… дівулі якісь телефонують безперервно… батько роботу закинув… Що ви збиралися робити далі?
— Застрелити вас, — сказав Максим.
— Що-о-о? Машина вильнула.
— Так, — покірно сказав Максим. — А що мав робити? Мені сказали, що ви тут головний негідник, і… — Він запнувся.
Мандрівець скоса дивився на нього круглим зеленим оком.
— І в це неважко було повірити, так?
— Так, — сказав Максим.
— Ну, гаразд. А далі?
— А далі мала початися революція.
— З якого це лиха?
— Ну так Центр же зруйнований… випромінювання вже немає…
— Ну то й що?
— Тепер вони відразу зрозуміють, що їх пригноблюють, що життя у них паскудне, і повстануть…