— Не знаю, — сказав Максим. — Я робитиму те, що мені накажуть тямущі люди. Якщо потрібно, я займусь інфляцією. Якщо доведеться, топитиму субмарини… Однак своє головне завдання я знаю твердо: поки я живий, нікому тут не вдасться побудувати ще один Центр. Навіть із найкращими намірами…
Мандрівець промовчав. Ворота були вже зовсім близько. Зеф продерся крізь живопліт і вийшов на дорогу. Через плече у нього висів автомат, і було здалеку видно, що Зеф розлючений, нічого не розуміє і зараз із страшними прокльонами зажадає пояснень, чому його, масаракш, відірвали од роботи, заморочили йому голову Мандрівцем і примушують, як хлопчака, стовбичити серед квіточок вже другу годину поспіль.
Комарово — Ленінград
1967–1968
НАЗВАТИ ПЛАНЕТУ ВЛАСНИМ ІМЕНЕМ
Є в одному з найновіших, надрукованих уже за перебудови творів Стругацьких несподіване твердження: «Світ Мрії — диявольськи небезпечна й непроста штука».
Чому? Чи справді це так? Щоб відповісти на запитання, необхідно повернутися до витоків творчості відомих фантастів, простежити еволюцію їхніх поглядів на людину, суспільство, прийдешнє…
Письменники зажили популярності на початку шістдесятих років, коли ще тривала так звана відлига, розкрилювався інтелект, розкріпачувалися душі, коли здавалося, що не за горами — світле, щасливе майбуття.
То був час великих ілюзій і задумів, час народження в нашій країні принципово нової фантастики, прологом до якої став знаменитий роман І. Єфремова «Туманність Андромеди». У ньому йшлося не тільки про велетенські можливості науки, а й про невичерпність духовного потенціалу людини, її відкритість для безмежного самовдосконалення. Моделювалися етика, психологія, філософія будучини. Прозирання в прийдешнє, вивільняючись із шкаралупи схоластичності, абстрактності, набувало практичного сенсу. Принаймні в це хотілося вірити. Багато хто й вірив — гаряче, рвійно, непоступливо…
Перший осяжний твір Стругацьких «Країна багряних хмар» глибоко, органічно наснажений духом тодішньої (тепер ми знаємо — непростої, неоднозначної) епохи, перейнятий насущними земними клопотами. Політ на Венеру змальовується як справа недалекого майбутнього, перед героями стоїть конкретне завдання: знайти уранові поклади. Жодному сумніву не піддається теза — досягти мети за будь-яку ціну. Тим-то й не дивно, що екіпаж зорельоту ні перед чим не зупиняється, без вагань іде на муки, жертви. Мрія володарює над умами, кличе й кличе вперед…
З огляду на це вельми характерний, промовистий учинок тринадцяти вчених — «Чортової Дюжини» — з повісті «Далека Райдуга». Щоб цілковито присвятити себе пізнанню, вони вирішують позбутися почуттів, емоцій, пристрастей, поєднатися, злитися з машинами, стати «людьми-реакторами», «людьми-лабораторіями». Врешті-решт заповітна мрія втілюється в життя. І що ж? Всемогутні експериментатори, займаючись улюбленою працею, стають самотніми, неприкаяними. Жадане самовдоволення обертається на саморуйнування, неминуче веде за фатальну грань.
Уже в ранніх публікаціях Стругацькі намагалися дослідити складне діалектичне переплетення земного й космічного, реального й уявного, можливого й бажаного, ймовірного й гіпотетичного. Пильно вдивляючись чи то в близьке, чи то далеке майбутнє, автори широко послугу валися аналогіями, паралелями, тобто відштовхувалися від знаного, побаченого на власні очі й, певна річ, трансформувавши його, вкраплювали у виплекані фантазією картини. Таким чином будучина часто-густо поставала як поліпшений варіант сучасності. Однак, уважніше перечитуючи твори, можна було завважити, що змальоване майбуття має не лише якісь окремі відмітні прикмети, параметри, а й якісно іншу сутність, серцевину, ніж навколишня дійсність. Несамохіть напрошувався висновок: плавний, гармонійний перехід дня нинішнього в день завтрашній неможливий. Потрібні розгін, стрибок, прорив. Звичайно, це суперечило офіційним настановам, планам, прогнозам, але імпонувало юні — основному контингентові шанувальників творчості Стругацьких.
Що ж, молодь завжди була, є й, немає сумніву, буде каталізатором суспільного та духовного оновлення, носієм прогресивних ідей, архітектором прийдешнього. Незмінно враховуючи це, письменники тонко, вміло вияскравлювали безоглядний потяг підростаючих поколінь до незвіданого, їхнє прагнення будувати світ за віковічними законами добра, краси, людяності.