Машина вихопилася на плац і загальмувала біля входу в казарму. Гай вискочив, збіг по сходинках. Перед дверима канцелярії він зупинився, перевірив положення берета, пряжки, швидко оглянув Мака, застебнув йому ґудзик на комірі — масаракш, завжди він у нього розстебнутий! — і постукав.
— Увійдіть! — каркнув знайомий голос.
Гай зайшов і доповів. Пан ротмістр Чачу в сукняній накидці і кашкеті сидів за своїм столом. Він курив і пив каву; снарядна гільза перед ним була заповнена недокурками. Обіч на столі лежали два автомати. Пан ротмістр неквапом підвівся, важко зіперся на стіл обома руками і, втупившись у Мака, заговорив:
— Кандидате Сим! Ти виявив себе непересічним бійцем і вірним бойовим товаришем. Я клопотався перед командиром бригади про дострокове присвоєння тобі звання дійсного рядового Бойового Легіону. Екзамен вогнем ти витримав цілком успішно. Залишається останній екзамен — екзамен кров’ю…
У Гая радісно підстрибнуло серце. Він не ждав, що це станеться так швидко. «Молодець ротмістр! От що значить старий вояк! А я, дурень, втелющив собі в голову, ніби він копає під Мака…» Гай глипнув на Мака, і радість його дещо пригасла. Обличчя Мака було абсолютно дерев’яне, очі вирячені, все за статутом, та саме зараз можна було б не дотримуватися так суворо статутних правил.
— Я вручаю тобі наказ, кандидате Сим, — вів далі пан ротмістр, простягаючи Макові аркушик паперу. — Це перший письмовий наказ, адресований тобі особисто. Сподіваюсь, не останній. Прочитай і розпишись.
Мак узяв наказ і пробіг його очима. У Гая знову тенькнуло серце, але вже не від радості, а від якогось важкого передчуття. Обличчя Мака залишалося так само непорушним і все було начебто гаразд, проте він трохи загаявся, перше ніж узяв перо і розписався. Пан ротмістр огледів підпис і поклав аркушик до планшета.
— Капрале Гаал, — сказав він, беручи зі столу запечатаний конверт. — Іди в караульне приміщення і приведи засуджених. Візьми автомат… Ні, ось цей, скраю.
Гай узяв конверт, почепив автомат на плече, повернувся кругом і попрямував до дверей. Він ще почув, як пан ротмістр сказав Макові:
— Нічого, кандидате, не полошись. Це страшно тільки першого разу…
Гай бігцем рушив через плац до будівлі бригадної тюрми, вручив начальникові варти конверт, розписався де слід, сам одержав необхідні розписки, і йому вивели засуджених. Це були нещодавні змовники — тлустий дядько, якому Мак вивернув пальці, і жінка. Масаракш, цього тільки не вистачало! Жінка — це зовсім зайве… Це не для Мака… Він вивів заарештованих на плац і погнав їх до казарми. Чоловік плентався нога за ногу і все колисав свою руку, а жінка йшла пряма, як жердина, засунувши руки глибоко в кишені жакетки, і, здавалося, нічого не бачила і не чула. Масаракш, а чому, власне кажучи, не для Мака? Якого дідька! Ця баба така ж гадина, як і чоловік. Чому ми повинні надавати їй якісь пільги? І чому це, масаракш, слід надавати якісь пільги кандидатові Симу? Нехай звикає, масаракш і масаракш!..
Пан ротмістр і Мак були уже в машині. Пан ротмістр — за кермом. Мак з автоматом межи колін — на задньому сидінні. Він розчинив дверцята, і засуджені залізли всередину. «На підлогу!» — скомандував Гай. Вони слухняно сіли на залізну підлогу, а Гай — на сидіння навпроти Мака. Він спробував зловити його погляд, але Мак дивився на засуджених. Ні, він дивився на цю бабу, котра скорчилася на підлозі, обхопивши коліна.
Пан ротмістр, не обертаючись, сказав: «Готов?» — і машина рушила.
Дорогою не розмрвляли. Пан ротмістр гнав машину на шаленій швидкості — мабуть, хотів усе закінчити до сутінок, та й чого баритися… Мак невідривно дивився на жінку, наче ловив її погляд, а Гай уперто ловив погляд Мака. Засуджені, хапаючись одне за одного, совалися по підлозі; товстун спробував було заговорити з бабою, але Гай прикрикнув на нього. Машина вихопилася за місто, проминула південну заставу й відразу звернула на покинутий путівець, знайомий, дуже знайомий путівець, що вів до Рожевих Печер. Машина підстрибувала усіма чотирма колесами, триматися було важко. Мак не бажав зводити очі, а тут ще ці напівнебіжчики щомиті хапалися за коліна, рятуючись від нещадної хитавиці. Гай нарешті не витримав і копнув тлустого гада чоботом під ребра, однак це не допомогло — той все одно хапався і далі. Пан ротмістр вкотре повернув, різко загальмував, і машина повільно, обережно з’їхала у кар’єр. Пан ротмістр заглушив мотор і скомандував: «Виходь!»