— Так, я прийшов запитувати, — озвався Максим.
— У нього купа запитань, — підтвердила Орді, усміхаючись. — Він матері жити не давав запитаннями. Та й до мене чіплявся.
— Запитуйте, — сказав широкоплечий. — А ви, Лікарю, відповідайте. А ми послухаємо.
— Хто такі Вогненосні Творці і чого вони прагнуть? — почав Максим.
Усі заворушилися — мабуть, цього запитання не чекали.
— Вогненосні Творці, — сказав Лікар, — це анонімна група найдосвідченіших інтриганів з військових, фінансистів та політиків. У них дві мети: одна — головна, друга — основна. Головна — зберегти владу. Основна — одержати від цієї влади максимум задоволення. Всі вони хабарники, сибарити, садисти, і всі вони владолюбці… Ви задоволені?
— Ні, — сказав Максим. — Все це я й так підозрював… Яка їхня економічна програма? Їхня ідеологія? Їхня база, на кого вони спираються?..
Усі знов перезирнулися. Лісник дивився на Максима з широко відкритим ротом.
— Економічна програма… — сказав Лікар. — Ви занадто багато від нас хочете. Ми не теоретики, ми — практики. Для нас найважливіше те, що вони хочуть нас знищити. Власне кажучи, ми боремося за своє життя… — Він заходився роздратовано набивати люльку.
— Я не хотів нікого образити, — сказав Максим. — Я просто хочу розібратися… — Він би з радістю виклав Лікарю основи теорії історичних послідовностей, проте йому бракувало слів. І без того йому часом доводилося переходити на лінкос. — Гаразд. Але чого хочете ви? До чого ви прагнете, крім збереження життя? І хто ви?
Лікарева люлька шурхотіла й потріскувала, важкий сморід поширювався від неї на весь погріб.
— Дайте-но мені, — сказав раптом Лісник. — Дайте я йому скажу… Мені дайте… Ти, друже любесенький, того… Не знаю, як там у вас в горах, а в нас тут люди полюбляють жити. Як це так — крім, каже, збереження життя? А мені, може, крім цього, нічого й не потрібно!.. Ти що гадаєш — цього мало? Ич, який хоробрий знайшовся! Ти поживи-но в погребі, коли у тебе дім є, дружина, родина і всі від тебе відсахнулися… Ти це облиш!
— Почекайте, Ліснику, — сказав широкоплечий.
— Ні, це він нехай почекає! Ич, який знайшовся! Економ мію йому подавай, базу якусь…
— Зажди, дядьку, — сказав Лікар. — Не гнівайся. Бачиш, людина нічого не тямить… Річ у тім, — сказав він Максимові, — що наш рух різнорідний. Якоїсь єдиної політичної програми у нас немає і, зрештою, бути не може: всі ми вбиваємо, тому що вбивають нас. Це треба зрозуміти. Ви це зрозумійте. Усі ми смертники, шансів вижити у нас не багато. І всю політику у нас затуляє, по суті, біологія. Вижити — ось головне. Тут уже не до бази. Отож якщо ви з’явилися з якою-небудь соціальною програмою, нічого у вас не вийде.
— У чому ж річ? — спитав Максим.
— Нас вважають виродками. Звідкіля це пішло, тепер і не згадаєш. Але зараз Вогненосним Творцям вигідно нас цькувати: це відволікає народ од внутрішніх проблем, від корупції фінансистів, які гребуть гроші на військових замовленнях та на будівництві башт.
— Це вже щось, — сказав Максим. — Отже, в основі всього усе ж таки гроші. Отже, Творці служать грошам. Кого вони ще прикривають?
— Творці нікому не служать. Вони самі — гроші. Вони — все. І вони, між іншим, ніщо, бо вони анонімні і повсякчас жеруть один одного… Йому б з Вепром погомоніти, — сказав Лікар широкоплечому. — Вони б знайшли спільну мову.
— Гаразд, про Творців я поговорю з Вепром. А зараз…
— З Вепром ви вже не поговорите, — сказав Мемо зі злістю. — Вепра розстріляли.
— Це однорукий, — пояснила Орді. — До речі, ви ж мусите знати…
— Я знаю, — сказав Максим. — Але його не розстріляли. Його заслали на виховання.
— Не може бути, — сказав широкоплечий. — Вепра? Заслали?
— Так, — сказав Максим. — Гела Кетшефа присудили до смертної кари, Вепра — до заслання, а ще одного, який не назвав свого імені, забрав до себе цивільний. Очевидно, у контррозвідку.
І знову всі замовкли. Лікар відсьорбнув з кухля. Широкоплечий сидів, зіпершись головою на руки. Лісник тужливо покректував і жалісно дивився на Орді. Орді, зціпивши зуби, дивилася в стіл. Це було горе, і Максим шкодував, що заговорив на цю тему. Це було справжнє горе, і тільки Мемо у кутку не стільки тужив, скільки боявся… «Таким не можна доручати кулемет, — мимохіть подумав Максим. — Він нас тут усіх перестріляє».
— Ну гаразд, — сказав широкоплечий. — У вас є ще запитання?
— У мене багато запитань, — повагом сказав Максим. — Але я боюсь, що усі вони тою чи іншою мірою нетактовні.
— Що ж, давайте нетактовні…