Прокурор переглянув ще кілька аркушиків. «Незрозуміло, Маку, чому це ти так тримаєшся за це дівчисько… як її… Рада Гаал. Любовних стосунків у тебе з нею немає, нічим ти їй не зобов’язаний, і спільного у вас немає з нею нічого: йолоп обвинувач надаремне намагається приплутати її до підпілля… А складається враження, що, тримаючи її під прицілом, можна примусити тебе робити все, що завгодно. Дуже корисна для нас якість, а для тебе дуже незручна… Та-ак, загалом, усі ці свідчення зводяться до того, що ти, братику, раб свого слова і взагалі людина негнучка. Політичний діяч із тебе не вийшов би. І не треба. Гм, фотокартки… Он ти який. Приємне обличчя, дуже, дуже… Очі дивнуваті… Де це тебе фотографували? На лаві підсудних… Диви-но, свіжий, бадьорий, очі ясні, постава невимушена. Де це тебе навчили так граційно сидіти і взагалі триматися, адже лава підсудних на кшталт мого крісла, невимушено на ній не посидиш… Цікавий чоловічок… Втім, усе це дурниці, не в тім річ».
Прокурор вибрався з-за столу і пройшовся по кабінету. Щось солодко лоскотало у мозку, щось збуджувало і підштовхувало… «Щось я знайшов у цій теці… щось важливе… щось надзвичайно важливе… Фанк? Так, це важливо, бо Мандрівець використовує свого Фанка лише в дуже важливих, найважливіших справах. Одначе Фанк — це тільки підтвердження, а що ж головне? Штани… Дурниці… А! Так-так-так. Цього в теці немає». Він узяв навушник.
— Кох. Що там було з нападом на конвой?
— Чотирнадцять діб тому, — тої ж миті зашелестів референт, ніби читав наперед заготовлений текст, — о вісімнадцятій годині тридцять три хвилини на поліційні машини, що перевозили підсудних у справі номер 6981-84 з приміщення суду у міську тюрму, було здійснено збройний напад. Напад було відбито, у перестрілці один із нападників дістав тяжке поранення і помер, не опритомнівши. Труп не упізнано. Справу про напад закрито.
— Чия робота?
— З’ясувати не вдалося. Офіційне підпілля до нього аж ніяк не причетне.
— Міркування?
— Можливо, діяли терористи, що намагалися звільнити підсудного Дека Потту, на прізвисько Генерал, відомий тісними зв’язками з лівим крилом…
Прокурор кинув навушник. Що ж, усе це може бути. І все це може бути не так… Анумо, погортаємо ще раз… Південний кордон, бевзь ротмістр… Штани… Біжить з людиною на плечах… Радіоактивна риба, 77 одиниць… Реакція на А-випромінювання… Хемообробляння нервових вузлів… Стоп! Реакція на А-випромінювання. «Реакція на А-випромінювання нульова в обох значеннях». Нульова. В обох значеннях. У прокурора закалатало серце, і він притиснув його долонею. Ідіот! НУЛЬОВА В ОБОХ ЗНАЧЕННЯХ!
Він знов ухопив навушник.
— Кох! Негайно підготувати спеціального кур’єра з охороною. Окремий вагон на південь… Ні! Мою електромотрису… Масаракш! — Він сунув руку в шухляду і вимкнув усі реєструючі апарати. — Дійте!
Усе ще притискаючи ліву руку до серця, він витягнув з бювара особистий бланк і заходився швидко, проте розбірливо писати: «Державна вага. Цілком таємно. Генерал-комендантові Особливого Південного Округу. Під особисту надзвичайну відповідальність — до термінового беззастережного виконання. Негайно передати в опіку подавцеві цього засудженого каторжника Мака Сима, справа № 6983. Від моменту передачі вважати виховуваного Мака Сима пропалим безвісти, на підтвердження чого мати в архівах відповідні документи. Державний прокурор…»
Він схопив другий бланк: «Розпорядження. Цим наказую усім чинам військової, цивільної та залізничної адміністрації виявляти пред’явникові цього, спеціальному кур’єрові державної прокуратури з супровідною охороною, сприяння за категорією ЕКСТРА. Державний прокурор…»
Потім він допив склянку, налив нову і вже неквапом, обмірковуючи кожне слово, почав на третьому бланку: «Любий Мандрівче! Вийшла безглузда історія. Як щойно з’ясувалося, потрібний тобі матеріал пропав безвісти, що досить часто трапляється у південних джунглях…»
ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА
Каторжник
Розділ тринадцятий