Він плакав і квапився, зірвався зрештою і бебехнувся униз, пролетів кілька метрів і впав на пісок. Тут був залізний коридор, тьмяно освітлений небагатьма запорошеними лампочками, на підлозі під шахтою за роки й роки нанесло тонкого піску. Гай підхопився — він усе ще квапився, він усе ще дуже боявся спізнитися — і побіг навмання з криком:
— Я тут, Маку!.. Я йду… Йду…
— Чого ти репетуєш? — невдоволено спитав Максим, вистромляючись мовби з стіни. — Що сталося? Пальця порізав?
Гай зупинився і опустив руки. Він був близький до непритомності, довелося зіпертися на перегородку. Серце калатало шалено, удари його гримкотіли у вухах, наче барабанний бій, голос не слухався. Максим якийсь час дивився на нього з подивом, відтак, мабуть, зрозумів: протиснувся в коридор — двері відсіку знову пронизливо вискнули, — підійшов до нього, взяв за плечі, трусонув, потому притягнув до себе, обійняв, і кілька секунд Гай у солодкому забутті лежав обличчям на його грудях, поступово отямлюючись.
— Я гадав… тебе тут… що ти тут… що тебе…
— Нічого, нічого, — сказав Максим лагідно. — Це я винен, потрібно було тебе відразу покликати. Але тут дивні речі, розумієш.
Гай відсторонився, обтер мокрим рукавом ніс, потім обтер мокрою долонею обличчя і лише тоді відчув сором.
— Тебе немає і немає, — сказав він сердито, ховаючи очі. — Я кличу, я стріляю… Невже важко було відгукнутися?
— Масаракш, я нічого не чув, — винувато сказав Максим. — Розумієш, тут чудовий радіоприймач… Я й не знав, що у вас вміють робити такі потужні…
— «Приймач», «приймач»… — бурчав Гай, протискуючись у напіврозчинені двері. — Ти тут розважаєшся, а людина через тебе мало не збожеволіла… Що це у них тут?
Це було досить просторе приміщення із зотлілим килимом на підлозі, з трьома напівкруглими плафонами у стелі, з яких горів лише один. Посередині стояв круглий стіл, навколо столу — крісла. На стінах висіли якісь дивні фотокартки у рамках, картини, лахміттям звисали рештки оксамитової оббивки. У кутку потріскував і завивав великий радіоприймач — Гай таких ніколи не бачив.
— Тут щось схоже на кают-компанію, — сказав Максим. — Ти походи, подивись, тут є на що подивитися.
— А екіпаж? — спитав Гай.
— Нікого немає. Ні живих, ні мертвих. Нижні відсіки залиті водою, По-моєму, вони усі там…
Гай здивовано глянув на нього. Максим відвернувся, обличчя у нього було заклопотане.
— Мушу тобі сказати, — мовив він, — це, здається, добре, що ми до Імперії не долетіли. Ти подивись, подивись…
Від підсів до приймача і заходився коло верньєрів, а Гай роззирнувся, не знаючи, з чого почати, затим підійшов до стіни і почав роздивлятися розвішані фотокартки. Певний час він ніяк не міг второпати, що це за знімки. Потім збагнув: рентгенограми. На нього дивилися невиразні, всі як один, вишкірені черепи. На кожному знімку був нерозбірливий підпис, ніби хтось ставив автографи. Члени екіпажу? Знаменитості які-небудь?.. Гай здвигнув плечима. Дядечко Каан, можливо, що-небудь і розібрав би тут, а ми — люди прості…
У дальному кутку він завважив великий барвистий плакат, красивий плакат, у три фарби… Щоправда, пліснявою взявся… На плакаті було синє море, з моря виходив, наступивши однією ногою на чорний берег, помаранчевий красень у незнайомій формі, дуже мускулястий і з непропорційною маленькою головою, що складалася наполовину з могутньої шиї. В одній руці богатир стискав сувій з незрозумілим написом, а другою стромляв у суходіл палаючий смолоскип. Від полум’я смолоскипа займалося пожежею якесь місто, у вогні корчилися почварні на вигляд виродки, і ще дюжина виродків рачки розбігалися навсібіч. У горішній частині плаката було щось написано великими хвостатими літерами. Літери були знайомі, але слова з них утворювалися такі, що їх неможливо було вимовити.
Що довше Гай дивився на плакат, тим менше плакат йому подобався. Він чомусь згадав плакат у казармі: там був зображений чорний орел-легіонер (також з дуже маленькою головою і могутніми м’язами), який сміливо відстригав велетенськими ножицями голову потворному, бородавчастому змію, що висунувся з моря. На лезах ножиць було, пригадується, написано: на одному — «Бойовий», на другому — «Легіон». «Ага… — мовив до себе Гай, востаннє кидаючи погляд на плакат. — Це ми ще подивимося… Подивимося ми ще, хто кого припече, масаракш!»