— А хто такий Палига? — перебив я Гліба. — Чиї це документи?
— Палига сержант, фронтовик, скинутий з поїзда Баглаєм, коли вертався після звільнення в 1945 році, А знаєш, Арсене, я отримав довідку з інвентарбюро. Баглай, як і Тягун, після війни продав чотири хати.
— Певний метод, щоб не придивилися сусіди, — зауважив я.
— Баглай не дурний, — посміхнувся Махов. — Навіть поцікавився, як ми натрапили на їхній слід. Коли дізнався, що на мурі залишилися відбитки пальців Тягуна, аж застогнав від злості. У Феофана порвалася гумова рукавиця, а він не сказав — боявся.
— Стривай, Глібе, а як вони зізналися в усьому?
— Ха! — Слідчий зупинився навпроти вентилятора, розстебнув комір сорочки й підставив груди під прохолодні, пругкі струмені повітря. — Викручувались, ще й як!.. А коли дістали з криниці Баглая казан із коштовностями ще банди Кальчевського — він і скис, мовляв, тепер не варто жити — почав давати показання. А спільники не хотіли брати на себе чиїсь злочини і розв'язали язики. Вони ж, наче щури в бочці, завжди ладні з'їсти один одного.
— Чи справді втік Халазій? Що вони кажуть? — поцікавився я.
— Клянуться, що не вбивали. Але, звичайно, віри їм мало. Подали на всесоюзний розшук.
— А де син?
— Май терпіння. — Гліб навмисне не поспішав видати мені інформацію про Юрія. — У Баглая ніякої хвороби. Вигадав для поїздок у столицю — там збував коштовності. Тепер про Єву. — Гліб сів до мене на підвіконня. — Ох і шкодує, що не провела бритвою тобі по горлі…
— Справді?! — не повірив я.
— Увімкнути магнітофон? Є запис її допиту.
Я уявив перукарню, м'яке, затишне крісло, звабливий голос Єви і в її випещених руках лискуче лезо бритви… Мене аж зморозило. Таки не видався мені запах бензину: Єва того ж дня заманила Белішвілі у «Волгу».
— Як же вона стала?..
— Слухай. Єва була одружена, розлучилася. Дівоче прізвище її — Палига. — І Махов пильно глянув мені в очі.
— Дочка Баглая?!
— Нерідна, прижита Настею в сорок третьому році з поліцаєм Прищаком. А як стала Єва на шлях злочинів? Батьки, Арсене, вплив батьків: розбестили, втягнули… Ну а Молостова поранив сам Тягун. Заваров убив Личакова і… О, ледве не забув. Послухай свідчення Шалапухи, Він тепер затинатиметься все життя.
Гліб скочив на підлогу й підійшов до тумбочки, вибрав касету, вставив її, увімкнув магнітофон. У кабінеті пролунав голос Махова:
— Хто тебе вдарив, Богдане?
— Рубач м'ясного… павільйону… Борис, — тихо, знеможено відповів Шалапуха.
— Заваров?
— Він.
— За що?
— Я здогадався… обручку підкинув Борис. Він підійшов до мене і… Зубовського, прикурював, теревенив, ляскав нас… по плечах. Потім… я втік із села… відразу подався на базар. Натякнув Борисові про магазин і щоб… вділив од здобичі. Спочатку ніби… не зрозумів, опісля сказав… прийти до кінотеатру. Я прийшов. Він завів мене за ворота… вдарив…
Слідчий вимкнув магнітофон. Так, дорогою ціною заплатив Шалапуха за спробу шантажувати Заварова. Йому пощастило — не наклав життям. Я подивився на Гліба. Він підняв руку.
— Останнє, Арсене, останнє. Син Баглая і Катерини… Невора, Жора, Георгій, тобто Юрій. Невора — теж прізвище дружини.
Признатися я тому не зрадів. Було шкода сина Катерини Андріанівни, бо коли б залишився при матері, мабуть, не став би злочинцем.
— Невже серед цих нащадків «Білого хреста» не знайшлося жодної порядної людини, крім Страпатого? — запитав я з гірким почуттям якоїсь незрозумілої провини.
— Чого ж, є: діти Страпатого, і в сорок сьомому році народився у Баглая і Насті син Андрій. Виріс хлопчина, за висловом батька Данила, виродком: був піонером, вступив до комсомолу, добре вчився. Після сьомого класу поїхав од них, закінчив технікум, і відтоді ніякого спілкування з батьками. Зараз працює гірничим майстром на Донбасі. Напевне, збагнув у дитинстві, що краще самому влаштовувати життя.
Напевне. І я подумав: чи варто сповіщати Катерині Андріанівні, сліпій масажистці, про її сина? Чи варто…
А через півроку затримали Халазія десь аж у Приморському краї.