— Коли буде знімок, Петре? — запитав його Верник.
— Через десять днів, — серйозно відповів. — На коричневому фоні. Халтурою не займаюсь.
Не вірилось, що це божевільний. Я здивовано подивився на лікаря.
— Так ніби нормальна людина… — тихо, з сумом сказав Лаврін Самійлович.
Признатися, з великою полегкістю залишив відділення. Поспішав до слідчого Махова, у прокуратуру. Відомості добув цікаві. Наче натрапив на справжній слід, який міг привести до злодіїв і вбивці Кодоли, хоч іще бракувало фактів, свідків і прямих доказів. Навіть підозрювані Шалапуха, Зубовський і Роптанов викликали сумніви: чи причетні вони до злочину? Були тільки деякі побічні підтвердження.
25.
Через півгодини я вже у Гліба. У нього синцї під очима і втома на обличчі. Він відкинувся на спинку стільця.
— Як я й передбачив, прокурор забрав справу у Топчія і передав мені. Нею зацікавилося високе начальство. Підключили до розслідування ще кількох чоловік. Оце переглянув… Багато ви зібрали матеріалу. Діло, Арсене, складне. Є деякі міркування…
Він говорив, а я, слухаючи, косував очима на його стіл, завалений якимись старими справами.
— Слідство й розшук на цій стадії ви провели добре. Тепер їх продовжимо. Ти з лікарні?
Я докладно розповів Махову про розмову з Верником і санітаркою. Гліба теж зацікавила маячня Личакова про кров і коси та бородатий відвідувач.
— Записи у зошиті зроблені рукою Личакова, — повідомив слідчий. — Встановили експерти. І далі. — Гліб поклав руку на папки. — Бачиш їх? Це злочини: пограбування ювелірного магазину, каси кінотеатру «Промінь», вбивство зубного лікаря, викрадення грошей, зданих на позику жителями села Кайданного. Є одна характерна деталь: жертвам заподіяно удару чимось довгим і гострим, як Молостову, між ключицею і шиєю. Злочини сталися в період з листопада 1945-го по травень 1947 року. Поруч з фотографією Личакова кінотеатр «Промінь» і ювелірний магазин. Ось так, Арсене…
— Чому їх тоді не знайшли? — запитав Гліба.
Слідчий розсудливо відповів:
— На війні загинуло багато досвідчених працівників міліції і прокуратури, деякі на той час ще не повернулися з військ на цивільну службу. От злочинні елементи й розперезалися, — пояснив.
Я пам'ятав розповіді свого першого наставника Великошича про ті нелегкі повоєнні роки.
— Розумієш, Арсене, у мене щодо Шалапухи, Зубовського і Раптанова… — Гліб зам'явся і за хвилю рішуче продовжив: — Склалося враження, ніби навмисне їх підставили нам. Обручка у Бога, заточка у хліві Зуба, хутряний комір у шофера автолавки Валуйка, Корч без алібі… Надто струнка лінія і забагато речових доказів.
— Ми звернули на це увагу, — підтвердив я. — Та все ж Шалапуха щось знає, а Зубовський недарма кудись зник, і Раптанову нема повного довір'я.
— Правильно, Арсене, правильно… — Махов звівся й заходив по кабінету. — Але вони наче самі влізли у слідство. Ти вибач, таке враження.
— Воно мені теж не дає спокою. У такому випадку хтось із них повинен зізнатися про зв'язок із злочинцями.
— У нас мало доказів проти них. Мало, щоб змусити їх дати правдиві свідчення. До речі, мати Кодоли жива й здорова, мешкає у селі Щасливому.
— Чудово! — Я щиро зрадів звістці. — Можу сьогодні поїхати до неї.
— Давай. — Махов продовжував міряти кроками кабінет.
— Слухай, Глібе, вчора опівночі…
Я розповів йому про пригоду біля будови. Махов спочатку недовірливо, а потім здивовано вислухав, не спускаючи з мене очей.
— Піддон з цеглою? — вражено перепитав. — Чому ж не викликав оперативну групу?
— Навіщо? Злочинець усе врахував. Не зловили б його.
— Н-да… — Гліб за звичкою, коли хвилювався, потер перенісся. — Попередження тобі серйозне. Ти не в сорочці народився?
— У плавках, — пожартував я.
— Облиш, Арсене. Сам знаєш, що то означає. Склади-но мені повний список осіб, з якими ти зустрічався по цій справі. Повний! — наголосив.
— Зараз?
— Тут же, — незаперечно підтвердив.
— А Щасливе?
— Встигнеш, — сухо відрубав і подав мені чистий аркуш.
Махов заглибився у справи, а я, мов школяр, покусував кінчик ручки і згадував… Насамперед записав Продавщиць промтоварного магазину, потім завідуючого Будинку колгоспника Дзюняка, адміністраторку і чергову по поверху Палигу, торговця мандаринами Белішвілі, фрезерувальника Агапова і його товаришів Нацевича, Скока і Малишевського, пташницю Колосюк, шофера Валуйка і його насію Хутченко Антоніну, матір Зубовськоіо, батьків Шалапухи, лікаря Верника…