— Ми з прокуратури, і нам треба негайно, — втрутився Махов, бо вона не поспішала залишити журнал.
Хворий, зачувши «з прокуратури», перестав стогнати. Медсестра набрала номер телефону і, коли в трубці пролунав голос, подала її мені.
— Карний розшук. До вас привезли хворого з пораненою головою? — квапливо запитав я.
— Привезли, — відповіла жінка. — Його готують до операції.
— Ми зараз будемо. Попередьте лікаря.
Наші кроки гучно відлунювали в порожньому коридорі. Піднялися на другий поверх. За скляними дверима, мабуть, їдальні, зблиснув голубий прямокутник — екран телевізора, і освітилися постаті за столиками. Назустріч нам — медсестра з білими халатами.
— В якій він палаті?
— Дев'ятій.
Ми на ходу нап'яли на себе куці халати. Тільки підійшли до дверей, як вони розчинились і з палати з'явилася каталка. На ній лежала людина із забинтованою головою. Між бинтами виднілися заплющені очі, загострений ніс, знекровлені губи…
— У дуже важкому стані, — сказав хірург. — Пролом черепа.
Напевне, зачувши наші голоси, поранений розплющив очі і втупився у мене неосмисленим поглядом. Шалапуха! Нахилився до нього.
— Богдане, Богдане, хто тебе вдарив?
Його бліді губи заворушились.
— Богдане, хто тебе?..
— М'яс… пав… руб… — ледь вловив його шепіт.
— Який рубач? Хто?
— Кот… — і Шалапуха заплющив очі.
Його повезли до дверей з матовим склом. Гліб запитливо подивився на мене.
— Він сказав «м'яс… пав… руб…», — повторив я. — А потім — «Кот…».
— Невже Котов?
Мені теж не вірилось. Одначе не причулися ті слова, мовлені Шалапухою. Його гарячий подих я ніби й досі відчував на своїй щоці. А ми вже вирішили — бригадир рубачів поза підозрою. За що він ударив Шалапуху? Що знав Богдан? Чому опинився біля кінотеатру «Мир»? Часом не призначив йому там побачення Котов? Але ж місце багатолюдне…
Ми поїхали до кінотеатру. Зупинилися поблизу виходу із кінозалу. Навколо снували перехожі, юрмилася молодь.
Гліб повернув до відчинених металевих воріт між кінотеатром і триповерховим будинком. За ними, наче довгий коридор, прохід кудись у глиб двору.
— Ось тут його знайшли, — сказав Махов, відхиливши трохи ворітницю від стіни.
На асфальті ще темніла пляма крові. Я пройшов далі: глухий невеликий двір, оточений звідусіль стінами. Справжня пастка, якщо заманити сюди жертву. Дорого заплатив Шалапуха за своє мовчання. І коли тепер він заговорить?
А навпроти кінотеатру темніли широкі вікна ощадкаси, де знімав із вкладу гроші Белішвілі.
52.
Минуло три дні. Життя Шалапухи трималося на волосині.
Чорнуха не з'являвся на роботу й нікуди не виходив з хати. Його дружина працювала на турбазі: годувала свиней і підмітала територію, ні з ким не зустрічалась.
Приймальниця замовлень фотографії Меденець теж не виказувала стривоженості.
Бригадир рубачів Котов того дня, коли поранили Бога, знову сидів у дворі за столом і до півночі забивав «козла». Повне алібі. Ми сушили мізки й губилися в здогадах.
За цей час дізналися, що Чорнуха сам колов свиней, і розшукали сліди його сина: він колись навчався у школі № 9, розташованій неподалік їхнього першого будинку. Ім'я сина — Борис, у 1960 році закінчив сім класів. І більше ніяких даних. У місті й області Чорнуха Борис Дем'янович не проживав.
Хто ж тоді приїздив до них «Запорожцем», а потім «Москвичем»?
У розслідуванні мов настало затишшя, як ото перед бурею. Ми відчували наближення нових подій. Вжили всіх заходів, щоб запобігти убивствам і нападам.
І ось на четвертий день сказали Бордюжі, щоб той попросив Чорнуху заколоти кабана. Сподівалися, двірник не відмовить директорові. За роботою він не стежитиме за собою, і ми таки придивимось, чи є у нього шрам на підборідді. До години дня Бордюжа не подзвонив, мабуть, не повернулася з дому дружина Чорнухи.
Я пообідав і, щоб не марудитись у кабінеті, трохи прогулявся: постояв у сквері біля водограю, переглянув газети. Потім пройшовся вулицею. Мимоволі опинився на тому боці, де розташоване фотоательє. З вітрини холодно й насмішкувато дивилася на перехожих своїми прекрасними очима Єва. Неподалік від вікна сиділа огрядна приймальниця Меденець, жінка з таємничим минулим.
Ні, більше не витримаю: все ввижався дзвінок директора турбази… Заспішив до відділу. Чортовий тільки глянув на мене — отже, не дзвонив. Якщо Чорнуха погодиться колоти свиню і не вдаватиме хворого, значить, він упевнився, що поза підозрою. Авжеж, минуло чотири доби з дня вбивства Страпатого, а на турбазі спокійно: міліція нікого не викликала і не допитувала. Дружина, безперечно, розповідала Дем'янові про обстановку на роботі. А там — нічичирк…