Заколисуюче хлюпала об борти вода, грали яскраві блискітки на гребенях хвиль, навколо ряхтливий простір, у якому кружляли чайки. Доокруж сновигали моторки, здіймаючи хвилю, і тоді я розвертав човна до неї носом і він гойдався, наче в морі, а Ніна заплющувала очі від захвату й задоволення. Опустила руку у воду, і між її пальцями вона жебоніла, ніби у струмку.
— Ой, медуза! — скрикнула, вихоплюючи руку з води.
Я затабанив, здивований, бо медузи в лимані не водились. Перехилився через борт — у воді щось колихалося біле й випукле. Ох, поліетиленова кимось загублена торбинка! Ніна теж розгледіла її і дзвінко розсміялась, відкинувшись на спинку корми.
— Медуза… медуза… — повторювала крізь сміх.
На кілометри два, а може, й більше ми відпливли од берега. Постаті купальників на пляжі здрібніли. Я перестав веслувати — пустив човна за течією, і він поволі плив. Ніна замугикала якусь пісню, її мелодія здалася мені знайомою. Авжеж, щемливі «Ясени». І я тихо підспівав:
Ніна замріяно усміхнулась. У неї виявився гарний, чистий меццо-сопрано. Я ледь рухав веслами і дивився на дівчину, сонячну й щасливу. Їй дуже личив капелюшок: у ньому вона схожа на дореволюційну гімназистку.
Раптом обличчя у Ніни скам'яніло, вона напружилась, ніби збиралася вистрибнути з човна.
— Куди ж це він?! Куди?.. — нажахано закричала.
Я оглянувся — за кілька десятків метрів просто на нас летіла жовта моторка. За вітровим склом біліло схилене до керма чиєсь плескате лице, прикрите сонцезахисними дзеркальними окулярами. (Ну достоту як у тому «Москвичі», що ледве не розтовк мене вночі на вулиці Фрунзе!) Встиг лише талапнути лівим веслом і вирівняти човна, поставити носом до моторки, і тої ж миті вона з гуркотом пронеслася повз нас, дернувши металевим корпусом борт. Тріснуло, наче сірник, весло, і нас залила велика хвиля. Ніна злякано вчепилася обома руками у човен, не полишаючи корми.
— Арсене… Арсене… — у відчаї лепетала, скута страхом.
— Спокійно, Ніно, спокійно… — заспокоював її. — Дерево не тоне. Не бійся.
А жовта моторка, зробивши півколо, вихопилась на фарватер і щодуху помчала подалі від місця пригоди… Невдовзі зникла за стрімким берегом.
— Арсене… Арсене… — цокотіла Ніна зубами й дивилася на мене. — Боже, як далеко… земля…
— Допливемо, Ніно, допливемо.
Ми сиділи у човні, наче у ванні, вщерть заповненій водою. Згадав: біля пляжу повинен чергувати катер рятувальної станції. Я звівся й замахав уламком весла.
— Егей! Егей! — загукав щосили. — Егей!..
Може, й помітять або інші звернуть увагу. Аби тільки не панікувала Ніна. Що ж трапилось — хуліганство чи знову?.. Але ж білий день! О, повернула моторка. Ніна з острахом стежила за нею. За вітровим склом два чоловіки в капелюхах і зелених штормівках. Підпливли до нас. Рибалки…
Ми сиділи на березі й сушили свій одяг. Ніна шкодувала за намоклою книжкою, а я посвідченням, яке доведеться міняти, і не обійтися тепер без пояснення. Дівчина вже оговталась, лише в її ожинових очах зачаїлася насторога й безмовне запитання: чому так сталося? Я теж сушив над тим мізки. Коли б не відвернув човна, моторка розтрощила б його. Втім, засідка на будові, потім на вулиці Фрунзе давали підставу для найгірших висновків. На жаль, я не запам'ятав усього чотиризначного номера моторки, тільки дві перші цифри — 01.
— Ніно, ти не помітила цифр на моторці?
— Цифри? Оті білі на носі? — перепитала й замислилась. Згодом мовила: — Остання — дев'ять, а решту…
— Точно дев'ять?
Вона заплющилась і через хвилину відкрила очі.
— Дев'ять, Арсене, — впевнено повторила, уперше назвавши мене на ім'я.
Нуль один і дев'ять. Це вже багато. Хоч ми й прийняли вимушену купіль, з часом до нас вернувся гарний настрій.
56.
Ще того дня ввечері я визначив десять номерів, на які збирався дати запит у водну інспекцію. Виписав їх на папері: 01–09, 01–19, 01–29, 01–39, 01–49, 01–59, 01–69, 01–79, 01–89, 01–99. Отже, хтось із тих власників човнів-моторок вчинив напад. Мені нетерпілося чимшвидше мати список їх прізвищ. Тому в понеділок, прийшовши у відділ, подзвонив до інспекції, і через півгодини у мене на аркуші було виписано десять прізвищ. На одне, коли занотовував, звернув увагу — Котов, номер човна 01–49, третій причал на вулиці Лиманській.
Котов М. О., бригадир рубачів м'ясного павільйону на колгоспному ринку. Знову на нього падала підозра. Тут не викрутишся: на борту човна повинна залишитися подряпина від зіткнення.