Тому нашим найбільшим обов'язком хай буде міркування про життя Ісуса Христа.
Христова наука вища за всі науки святих; а хто матиме Його духа, той знайде хліб життя — манну, що в ньому ховається.
Але буває так, що люди, навіть часто слухаючи Євангеліє, замало ним переймаються; це свідчить про те, що вони не мають у собі Христового духа.
Хто ж хоче в усій повноті зрозуміти Христові слова, той хай старається у своєму житті вірно Його наслідувати.
Навіщо, здається, та велемудра розмова про Святу Тройцю, коли тобі бракує покори, і тому ти не будеш подобатися Святій Тройці?
По правді, велемудрі слова ще не роблять ані святим, ані праведним, але чесне життя робить милим Богові.
Волію радше відчувати розпач, ніж уміти сказати, що він означає.
Коли б ти знав усю Біблію і думки всіх мудреців напам'ять, навіщо б усе теє здалося без любови і благодаті Божої?
«Премарна марнота і все марнота» (Проп. 1,2), крім одного: Бога любити і Йому одному служити.
Найвища мудрість — погорджувати світом і таким чином прямувати до Царства Небесного.
Так, марнота єсть дивитися на проминаючі багатства і вповати на них.
Марнота — ганятися за почестями і пнутися вгору.
Марнота єсть давати волю бажанням тіла та жадати чогось такого, за що потім треба тяжко покутувати.
Марнота єсть бажати собі довгого віку, а мало дбати про те, щоб праведно жити.
Марнота єсть уважати тільки на теперішнє життя, а не добачати того, що має колись статися.
Марнота єсть любити те, що швидко проминає, а не квапитися туди, де чекає нас вічна радість.
Постійно пам'ятай приказку, що око не надивиться огляданням, ані ухо не наслухається слуханням (Проп. 1,8).
Тому старайся відірвати своє серце від речей видимих, а звертайся до невидимих дібр.
Бо ті люди, що піддаються своїм змислам, поганять свою совість і тратять ласку Божу.
Глава 2
ПРО МАЛОВАЖНІСТЬ ВЛАСНОЇ ОСОБИ
Кожний чоловік уже від природи прагне до знань, але що дає знання без страху Божого?
По правді, покірливий селянин, що служить Богу, кращий, ніж гордий мудрець, що не дбає про себе, а спостерігає за рухом небесних планет.
Хто добре пізнає себе, той стає меншим у власних очах і не тішиться людськими похвалами.
Коли б я знав усе, що єсть на світі, а не мав у собі любови (1 Кор. 13, 2), як воно помогло б мені перед Богом, який колись буде судити мене за мої вчинки?
Лиши ту непомірковану жадобу знання, бо в ньому буває велике розсіяння думок і баламутство.
Вчені дуже хочуть, щоб люди їх бачили і вважали за мудрих.
Багато є таких речей, про які їх знання або недостатні, або таки ніякої користи душі не приносять.
І дуже нерозумний той, хто пильнує щось інше, а не те, що веде до його спасіння.
Велика сила слів не наситить душі. Тільки праведне життя оживляє ум і чисте сумління, дає велике вповання на Бога.
Чим більше й краще ти щось знаєш, тим тяжче за те будуть тебе судити, якщо не будеш святіше жити.
Тому не чванься великим хистом ані наукою, але радше бійся за те знання, що тобі дано.
Якщо тобі здається, що багато знаєш і досить добре все розумієш, то знай, що ще набагато більше є такого, чого ти не знаєш.
Не гордись (Рим. 11,20), але радше визнавай своє неуцтво.
Чому хочеш ставити себе вище за іншого, коли є більше таких, що розумніші від тебе і досвідченіші в законі.
Якщо хочеш знати й навчитися чогось корисного, люби те, щоб ніхто не знав і за ніщо тебе мав.
Найвища і найправдивіша наука — правдиве пізнання та умалення власної особи.
Себе за ніщо мати, а інших завжди добре і високо цінити — це велика мудрість і праведність.
Якщо б ти навіть бачив, що хтось явно грішить або що він допускається якогось тяжкого злочину, то ти ще не повинен уважати себе за кращого, бо не знаєш, як довго зможеш витримати в праведності.
Всі ми немічні, але нікого не вважай немічнішим, ніж ти сам.
Глава 3
ПРО НАУКУ ПРАВДИ
Щасливий той, кого правда навчає сама собою, і не образами, не проминаючими й марними словами, а так, якою вона є.
Наші думки і змисли не раз нас баламутять, вони бувають короткозорі.
Нащо здасться велике мудрування над невідомими тайнами, за які ніхто не буде нас обвинувачувати на страшному суді, що ми їх не знали?
Це великий нерозум, якщо ми, не дбаючи про те, що корисне і конечне, самохіть звертаємо нашу увагу на речі цікаві, але шкідливі.