І тоді з холодною ясністю він визначив свої наміри.
Усі подробиці розмови, що відбулася між ними в день святого Сильвестра, понад тиждень тому, усі вони повернулися в його пам’ять. І він із великою втіхою відновив ту сцену, з певною цинічною внутрішньою усмішкою, тепер уже без обурення, без будь-якого хвилювання, кпинячись з Елени, сміючись із себе самого. «Чому вона прийшла? Вона прийшла тому, що ця несподівана зустріч із колишнім коханцем у відомому їй місці, через два роки, видалася їй дивною, спокусила її дух, жадібний до рідкісних потрясінь, спокусила її фантазію і її цікавість. Вона хотіла подивитися, до яких нових ситуацій і до яких нових переплетень подій може привести її ця незвичайна гра. Можливо, її приваблювала новизна платонічного кохання з тим чоловіком, який колись був об’єктом її чуттєвої пристрасті. Як і завжди, вона внесла певний вогонь пристрасті в уявлення про таке почуття; і можна також припустити, що вона вірила у свою щирість і що з цієї уявної щирості видобула акценти глибокої ніжності, а також відчуття болю та сльози. З нею відбувалося добре відоме їй явище. Вона повірила в правдивість і серйозність душевного поруху, який насправді був вигаданим і швидкоплинним; можна сказати, вона пережила сентиментальну галюцинацію, як інші переживають галюцинацію фізичну. Вона втратила уявлення про свою брехню; і не знала більше, де вона перебуває – у правді чи в брехні, в лицемірстві чи в щирості.
Власне кажучи, він тепер думав про той моральний феномен, який повторювався в ньому постійно. Отож було б несправедливо з його боку звинувачувати її. Але, природно, це відкриття забирало в нього надії на іншу насолоду, яка не була б плотською. Недовіра тепер перешкоджала йому відчути будь-яку насолоду від забуття й розслабленості, від будь-якого сп’яніння духу. Обманювати жінку, впевнену в собі й вірну, грітися біля жаркого полум’я, розпаленого фальшивою іскрою, запанувати над душею хитрощами й прикиданням, заволодіти нею й примусити її бриніти, наче інструмент, володіти, не дозволяючи володіти собою, – може бути великою насолодою. Але обманювати, знаючи, що обманюють і тебе, – це дурні й марні зусилля, це нудна й даремна гра.
Отже, треба було досягти, щоб Елена відмовилася від думки про любов між братом і сестрою й повернулася в його обійми, як і колись. Він мусив відновити реальне володіння прекрасною жінкою, видобути з її краси найбільш можливу насолоду, а потім назавжди від неї звільнитися. Але в цій спробі треба було виявити обачність і терпіння. Уже в останній їхній розмові палкий вияв його пристрасті наробив чималої шкоди. З’ясувалося, що вона заснувала свій проект непогрішності на прикметній фразі: «Чи захотів би ти ділити з іншими моє тіло?» Велику платонічну машину приводив у рух цей священний жах перед змішуванням. Можливо також, що десь у самій глибині душі цей жах був щирим. Майже всі жінки, які живуть любовним життям, якщо їм пощастить вийти заміж, дотримуються на початку шлюбного життя жорсткої чистоти й удають непорочних дружин на цілком законній підставі. Можливо, й Елена заразилася цим педантичним потягом до надуманої невинності. Тож немає нічого гіршого, як атакувати її в лоб і завдати відвертої шкоди її новій непорочності. Натомість варто було натиснути на її духовні пориви, прийняти її як «найдорожчу сестру, найлагіднішу подругу», затуманити її свідомість ідеалом, передбачливо вдаючи платонічну любов; і помалу затягти її зі сфери щиро братерських стосунків до чуттєвої дружби, а від чуттєвої дружби – до повної капітуляції тіла. Ці переходи можуть відбуватися досить швидко. Усе залежатиме від обставин…
Так міркував Андреа Спереллі, сидячи біля каміна, який колись освітлював його голу коханку Елену, загорнуту в покривало зі знаками Зодіака, що сміялася серед розкиданих троянд. І його опанувала неймовірна втома, яка не вимагала сну, втома така пуста й невтішна, що здавалася бажанням умерти; а тим часом вогонь у каміні потроху згасав, а чай холонув у філіжанці.
Наступними днями він марно чекав обіцяної цидулки. «Я напишу вам і повідомлю, коли зможу побачитися з вами». Отже, Елена обіцяла йому нову зустріч. Але де? Знову в домі Дзукаррі? Чи захоче вона припуститися ще однієї необачності? Непевність примушувала його терпіти жорстокі муки. Він збавляв усі свої години, шукаючи способу зустрітися з нею, побачити її. Не раз навідувався до готелю «Квірінале» з надією, що вона його прийме, але ніколи не заставав її вдома. Одного вечора він знову побачив її в театрі з чоловіком – Мумпсом, як вона його називала. Вони поговорили про всякі дрібниці, про музику, співаків, про дам, але в її погляді він помітив благальний смуток. Вона була дуже заклопотана своїм помешканням: поверталася до палацу Барберіні, у своє колишнє житло, але збільшене. І більшість свого часу проводила зі шпалерниками, віддаючи розпорядження.