– Ви залишитеся в Римі на тривалий час? – запитав Андреа.
– Так, – відповіла вона. – Рим буде нашою зимовою резиденцією.
Після короткої мовчанки додала:
– Ви, звичайно, зможете дати якісь поради щодо оздоблення кімнат. Приходьте якось уранці до палацу. Я завжди перебуваю там між десятою й полуднем.
Він скористався хвилиною, коли лорд Гітсфілд розмовляв із Джуліо Музелларо, який прийшов у ложу, й запитав, дивлячись їй у вічі:
– Завтра?
Вона відповіла просто, ніби не звернула уваги на інтонацію цього запитання:
– Гаразд.
Наступного ранку, десь об одинадцятій годині, він вирушив пішки по Сикстинській вулиці до площі Барберіні й нагору сходами. Цей шлях був йому дуже знайомий. Йому здавалося, ніби його опанували колишні враження; миттєва ілюзія примусила його серце битися швидше. Водограй Берніні світився на сонці дивними відблисками, наче дельфіни, мушля і Тритон були виготовлені з якогось прозорого матеріалу, хоч це й не здавалося кришталем. Діяльність нового Рима заповнювала гуркотом весь майдан і ближні вулиці. Між екіпажами й кіньми сновигали малі квіткарки, пропонуючи фіалки.
Коли він пройшов у хвіртку й увійшов до саду, то, відчувши тремтіння в тілі, подумав: «Невже я досі її кохаю? Досі про неї мрію?» Йому здалося, що він тремтить, як і колись. Він подивився на великий, осяяний сонцем палац, і його дух полинув у той час, коли ця оселя в певні холодні й затуманені світанки набувала в його очах чарівного вигляду. То були перші часи щастя; він виходив, гарячий від поцілунків, наповнений недавньою радістю; дзвони Трінітá-деї-Монті, церкви Святого Ісидора, церкви Капуцинів грали «Ангелу» у вранішніх сутінках, безладно, ніби були набагато далі, ніж насправді; на розі вулиці червоніли вогні навколо казанів з асфальтом; табун кіз стояв під білим муром, біля будинку, в якому всі спали; хрипкі крики продавців спиртного губилися в тумані.
Він відчув, як із його глибин підіймаються ці забуті враження й почуття; на мить відчув, як на душу йому накотилася хвиля колишнього кохання. На мить йому здалося, що сьогоднішня Елена – це Елена колишня і що сумні події були несправжніми і його щастя триває. Уся ця оманлива радість зникла, як тільки він переступив поріг і побачив маркіза Маунта Еджкамба, який вийшов йому назустріч, усміхаючись своєю тонкою й трохи двозначною усмішкою.
І знов почалися страждання.
З’явилася Елена, подала йому руку з щирою безпосередністю, в присутності свого чоловіка, й сказала:
– Вітаю вас, Андреа! Допоможіть нам, гаразд?
Вона була дуже жвавою у своїх словах і в жестах. Здавалася зовсім юною. На ній була куртка з темно-синьої матерії, обшита каракулем по краях, на комірі й на манжетах; а шерстяний шнурок поверх каракулю утворював елегантний візерунок. Вона граційно тримала одну руку в кишені, а другою показувала на незакінчені шпалери, на меблі, на картини. Запитувала поради.
– Куди б ви поставили ці дві скриньки? Погляньте-но: Мумпс придбав їх у Лукки. А картини належать Боттічеллі. Куди б ви повісили ці гобелени?
Андреа впізнав чотири гобелени «Історії про Нарциса», які продавалися на аукціоні кардинала Імменраета. Він подивився на Елену, але не зміг ухопити її погляд. Його опанувало глухе роздратування, супроти неї, проти її чоловіка, проти цих предметів. Він хотів би піти геть; але йому хотілося застосувати свій добрий смак, щоб прислужитися подружжю Гітсфілдів; йому також хотілося ознайомитися з археологічною ерудицією Мумпса, який був палким колекціонером і хотів показати йому деякі зі своїх знахідок. Андреа впізнав в одній із вітрин шолом Поллаюоло, а в другій – чашу з гірського кришталю, яка належала Нікколо Нікколі. Присутність тут цієї чаші дивно стурбувала його. Безумні підозри заворушилися в його мозку. Отже, вона потрапила до рук лорда Гітсфілда? Після знаменитого змагання, яке не мало переможця, ніхто більше не став цікавитися реліквією, ніхто не прийшов на аукціон наступного дня; ефемерне збудження протягом певного часу тривало, потім згасло й минуло, як усе минає у світському житті; і сперечатися про кришталь було залишено іншим. Цілком природна річ; але в ту мить вона видалася Андреа незвичайною.