Вона підвела обличчя, залите слізьми. Він замовк, затримуючи губами теплі краплі на її щоках. Вона проливала сльози й усміхалася, застромивши тремтячі пальці йому у волосся й збентежено схлипуючи.
– Душе моя! Душе моя!
Він її всадовив; став перед нею навколішки, не переставши цілувати їй повіки. Несподівано він здригнувся. Відчув на своїх губах швидке тріпотіння її довгих вій, наче тріпотіння пташиного крила. То була дивна ласка, яка приносила невтримну втіху, та сама, якою колись пестила його Елена, сміючись, багато разів підряд, примушуючи коханця нервово тремтіти від лоскоту; і Марія тепер наслідувала її, він під цією ласкою пригадував образ іншої.
Коли він здригнувся, Марія всміхнулася. А що в неї залишилася ще одна прозора сльоза на віях, то вона сказала:
– Випий і цю!
А коли він випив, то неусвідомлено засміялася.
Вона перестала плакати, майже весела, впевнена в собі, сповнена грації.
– Я зготую тобі чай, – сказала вона.
– Ні, залишайся тут, сиди й не підводься.
Він спалахував пристрастю, бачачи її на дивані, між подушками. Несподівано в його уяві наклався на неї образ Елени.
– Дай мені підвестися! – попросила Марія, визволяючи груди з його чіпких рук. – Я хочу, щоб ти випив мого чаю. Понюхай. Ці пахощі проникнуть тобі в душу.
Вона говорила про дорогоцінний чай, який одержала з Калькутти й подарувала Андреа вчора.
Вона підвелася й сіла у шкіряне крісло з химерами, де досі виднівся злинялий колір старовинного стихаря. На маленькому столику блищала тонка майоліка Кастельдуранте.
Роблячи свою справу, вона дарувала йому безліч лагідних слів; вона дарувала йому свою доброту й ніжність із цілковитим самозабуттям; наївно втішалася цією дорогою для неї таємничою інтимністю в цій спокійній кімнаті, посеред витонченої розкоші. За нею, як за Святою Дівою на картині Сандро Боттічеллі, стояли кришталеві кубки з букетами білого бузку; і її руки архангела рухалися між міфологічними оповідками Люціо Дольчі та гекзаметрами Овідія.
– Про що ти думаєш? – запитала вона в Андреа, який був поруч, сидів на килимі, спершись головою на підлокітник крісла.
– Слухаю тебе. Говори ще!
– Більше не буду.
– Говори! Розкажи мені про ті речі…
– Про які речі?
– Про які відомо лише тобі.
Він хотів заколисати її голосом тривогу, яку навіяла йому інша; намагався оживити з її голосу постать іншої.
– Ти відчуваєш? – вигукнула Марія, вкидаючи ароматичне листя в киплячу воду.
Гострі пахощі поширилися в повітрі разом із парою. Андреа вдихнув їх. Потім сказав, заплющивши очі, відкинувши назад голову:
– Поцілуй мене.
І коли його губи доторкнулися до її губів, він затремтів так сильно, що Марія була здивована.
Вона налила трунок у філіжанку й запропонувала йому з таємничою усмішкою.
– Пий. Це любовний трунок.
Він відхилив її пропозицію.
– Не хочу пити з цієї філіжанки.
– Чому?
– Хочу випити від тебе.
– Але як?
– Сьорбни ковток, але не ковтай його.
– Він ще дуже гарячий.
Вона засміялася – її насмішила ця примха коханця. Він трохи тремтів, був блідий, зі зміненим обличчям. Вони стали чекати, поки чай охолоне. Марія знову й знову притулялася губами до краю філіжанки, щоб спробувати, наскільки чай гарячий. Потім сміялася притишеним сміхом, який, здавалося, належав не їй.
– Тепер можна пити, – оголосила вона.
– Ну ж бо, зроби добрий ковток. Отак.
Вона тримала губи стиснутими, щоб утримати чай у роті. Але її великі очі, що їх недавні сльози примусили блищати яскравіше, сміялися.
– Тепер перелий його мені потроху.
Він припав до неї поцілунком, висмоктавши весь чай. Коли йому забракло повітря, вона допомогла повільному питцеві, стиснувши йому скроні.
– Господи! Ти мене мало не задушив.
Вона відкинулася на подушку, щоб відпочити, знесилена, щаслива.
– Який смак він мав? Ти випив також і мою душу. Я вся порожня.
Він лишився замисленим, із поглядом, спрямованим в одну точку.
– Про що ти думаєш? – запитала в нього Марія, знову на мить підводячись і притуливши палець йому до лоба, ніби хотіла перехопити його невидиму думку.
– Ні про що… – відповів він. – Я не думав. Стежив за тим, як діє у мене всередині любовний трунок…
Тоді вона теж захотіла спробувати. Із задоволенням випила чай у нього з рота. Потім вигукнула, притиснувши руку до серця і глибоко вдихнувши повітря: