Я дивилася на них, коли більше не могла витримати тортури; і на якусь мить мою увагу поглинали їхні рідкісні форми, навіювали спогади про далекі краї, вселяли в мене почуття миттєвої розгубленості. Він малював не розмовляючи; його погляд знову й знову ковзав від паперу на мої руки; потім двічі або тричі перебігав на вазу. У якусь мить він підвівся й сказав:
– Пробачте мені.
Зняв вазу й переніс її далі, на інший стіл. Не знаю чому.
Потім знову став малювати з більшою полегкістю, ніби звільнився від надокучливої тривоги.
Я не спроможна переказати, щó примушували мене переживати його очі. Мені здавалося, я пропоную для його дослідження не свою голу руку, а оголену частину своєї душі; і він ніби проникав поглядом до самої її глибини, відкриваючи всі її таємниці. Ще ніколи моя рука не вселяла мені такого почуття; ніколи не здавалася вона мені такою живою, такою експресивною, так інтимно пов’язаною з моїм серцем, такою залежною від усього мого внутрішнього існування, ніколи вона так глибоко не розкривала його. Мене опанувало тремтіння, непомітне, але безперервне, під впливом його погляду; і це тремтіння проникало в найглибші глибини мого єства. Іноді моє тремтіння ставало сильнішим і видимим; і коли він дивився на мене пильнішим поглядом, я з усіх сил намагалася приховати його; й іноді мене штовхало на це почуття сорому.
Інколи він дивився на мене тривалим поглядом не малюючи; і я мала відчуття, ніби він випиває крізь мої зіниці якусь частку мене або голубить мене ніжнішою й м’якшою ласкою, аніж оксамит, на якому лежала моя рука. Вряди-годи, коли він нахилявся над аркушем, мабуть, щоб зобразити на папері те, що він із мене випив, легенька усмішка ковзала по його губах, але така легенька, що я ледве помічала її. І ця усмішка, не знаю чому, викликала у моїх грудях тремтіння насолоди. Ще двічі або тричі я бачила, як на його устах виникала форма поцілунку.
Вряди-годи мене змагала цікавість, і я запитувала:
– Ну як?
Франческа сиділа за фортепіано спиною до нас і доторкалася до клавіш, намагаючись пригадати ґавот Рамо, «ґавот жовтих дам», який я так часто грала і який залишиться музичною пам’яттю мого перебування у Скіфаної. Вона стишувала звуки педаллю й часто уривала їх. І перерви в такій знайомій мені арії та в каденціях, які моє вухо вловлювало заздалегідь, вселяли мені ще одну тривогу. Зненацька вона сильно вдарила кілька разів по одній з клавіш, ніби перебувала у стані нервової нетерплячки; підвелася й підійшла подивитися на малюнок.
Я подивилася на неї. І все зрозуміла.
Мені бракувало лише цієї гіркоти. Бог улаштував мені ще жорстокіше випробування. Нехай сповниться Його воля.
Я маю лише одну думку, одне бажання, один намір: поїхати звідси, поїхати, поїхати!
Я перебуваю на межі своїх сил. Я знемагаю, я помираю від свого кохання, а несподіване відкриття побільшує мій смертельний сум. Що вона про мене думає? Чому вірить? Отже, вона кохає його? І відколи? А він знає чи не знає? Чи навіть не здогадується про це?…
Боже мій, Боже! Розум мені каламутиться, сили мене полишають; відчуття реальності втікає від мене. Іноді мій біль на короткий час стихає, подібно до того, як стихають урагани, коли шаленство стихій урівноважується в жахливій нерухомості, щоб потім вибухнути ще з більшою силою. Я перебуваю неначе в заціпенінні, з важкою головою, зі стомленими й болючими руками й ногами, ніби хтось щойно мене побив. І поки біль зосереджується, щоб напасти на мене знову, я не встигаю мобілізувати свою волю.
Що вона думає про мене? Як уявляє собі мою поведінку?
Бути відкинутою своєю найкращою подругою, тією, хто найдорожча для мене, тією, для кого моє серце завжди відкрите! Це найбільша гіркота, найжорстокіше випробування, яке підготував Бог для тієї, котра зробила пожертву законом свого життя.
Я повинна поговорити з нею, перш ніж поїду. Треба, щоб вона все довідалася про мене, а я все про неї. Це – обов’язок.
Ніч. Близько п’ятої години вона запропонувала мені прогулятися в кареті до Ровільяно. Ми поїхали самі, у відкритому екіпажі, і я подумала тремтячи: «Тепер я поговорю з нею». Але внутрішнє тремтіння відібрало в мене всю мужність. Чи сподівалася вона, що я про все їй розповім? Не знаю.