Усі ці спогади зачіпали її за живе, і вона відклала альбоми зі світлинами канадського життя. Потім почала ворушити речі на дні коробки. Вона точно знала, що шукає. Упевнена, що потрібна річ знаходиться саме тут, вона швидко наштовхнулася на альбом з обкладинкою в кольорах норвезького прапора — єдине, що їй залишилося від повоєнного періоду. Чудові були роки!
Після майже двох років, проведених у таборі для польських біженців, вони знайшли маленьку квартиру-студію в самому центрі Осло. Саме напередодні їхнього весілля. Перше житло на двох, тільки вони, і більше нікого! Як символ нового життя. Дивна оселя, де неможливо було зробити крок, щоб не потрапити в якусь пастку. Вона розглядала світлини їхньої кухоньки-вітальні. Облуплені стіни та невибагливе меблювання першого родинного гніздечка не давало щонайменшого приводу для гордості, але свого часу вона щиро відчувала гордість, називаючи це місце нашим домом. У пам’яті воскрес цей ейфорійний період.
Вони там жили, допоки Альберт не зірвався.
Класичний випадок. У лікарнях було повно колишніх військових, які розділяли його долю. Декому з них так і не вдалося заглушити почуті на полі бою крики жаху й страхіть, не вдалося забути сморід гнилої плоті, що йшов від тіл загиблих у бою товаришів.
Альберт нічого їй не розповідав, навіщо б йому це робити? Навіщо додавати болю словами, що сколихнуть у її пам’яті картинки тієї реальності, яку вона знала не гірше за нього? Вона все знала. Слова ніколи не зможуть вигнати диявола минулого. Ця мовчазна угода теж зумовлювала особливість їхнього союзу. Безсилий свідок, нездатний знову зануритися в це страждання навіть задля допомоги чоловікові, вона спостерігала, як удень він дедалі більше замикається в мовчанці, а впродовж нескінченних ночей перевертається в ліжку через неможливість заснути.
Він поступово в’язнув у депресії, і ця депресія ледь не поглинула його. Від цього періоду, коли вона снувала між своєю роботою та місцем його лікування, не залишилося жодної світлини. Альберт перебував у лікарні понад рік. І все ж вона дивилася на фото їхньої квартири з усмішкою. Наталія немов знову побачила, як сідає в подароване кимось жовте крісло, знову відчула спокій, коли вечорами поверталася після роботи. Вона була щасливою в цій маленькій квартирці.
Наталія радо затримувала погляд на всіх цих світлинах. Пресвята Діво! Вона б охоче прожила все життя до самої смерті в Норвегії, але на іншій шальці терезів лежав мир у душі чоловіка, чи вартувало її бажання такої жертви? Після виходу Альберта з лікарні її роботодавець запропонував йому посаду бухгалтера. Вони мали все, щоб щасливо жити в Осло. Навіть сьогодні вона запитувала себе, який аргумент можна було тоді запропонувати на протидію нав’язливим ідеям, що так міцно вкоренилися в його голові. Він боявся, що Радянський Союз нападе на Норвегію, і читав усе, що могло підживити ці страхи. А все через війну в Кореї, яка ніяк не закінчувалася і в якій Радянський Союз підтримував Північну Корею, а Норвегія — Південну. Наталія тяжко зітхнула. Більша частина їхнього життя була зумовлена світовими конфліктами. Не сказати, що вона скорилася з великої душевної чуйності, просто переконати чоловіка залишитися в Норвегії їй би не вдалося. В Альберта знайшлися родичі в Канаді, які зголосилися допомогти їм облаштуватися. Начебто все складалося дуже сприятливо для планів Альберта. Вишенькою на торті стала підтримка цього рішення з боку його особистого лікаря. Той зустрівся з подружжям і пояснив, що нова точка відліку, між іншим, матиме сприятливий вплив на здоров’я Альберта. Наталія зрозуміла, що її власні бажання важать небагато. Вона спробувала зіграти на тому факті, що в неї в Норвегії є робота, що вона розмовляє цією мовою, що вперше за стільки років перед нею заблищала надія на світле майбутнє. Стільки зусиль, і все марно!
Якби вони тоді не поїхали, сьогодні Толлеф сам би прийшов до неї й постукав у двері, а вона б відчинила. Скоріш за все.
А ось світлина, де вона поряд з подружкою Сіґрід. Наталія усміхнулася. Вона була гарненька й безтурботно позувала в купальнику в холодних водах фіорду біля Осло. Вона дуже емоційно переглядала фотографії з Мюсена — перші світлини їхнього подружжя, усміхнені очі чоловіка, що грає на трубі. Очі її Альберта. Для нього вона також позувала — спокусниця, що сидить на скелі серед чагарника, оточеного вересовим пагінням, поблизу форту Гьойторп. Закохана. А ще ця світлина. Перед палацом правосуддя в обіймах чоловіка, з яким щойно одружилася. На ній проста, але елегантна сукня. Вони обоє випромінюють щастя.