Зброя у вигляді молодості та впевненості у своїй привабливості дозволяли їй почувати себе готовою до будь-яких випробувань реальності. Навіть до нестерпних. Саме так, на щастя чи нещастя.
На останній сторінці альбому вона знайшла два складених навпіл аркуші. Серце забилося сильно-сильно, коли вона їх розгортала. Вона добре пам’ятала, що там було написано. Іще один доказ того, наскільки треба залишити все позаду. Напередодні їхнього від’їзду з Осло вони розпродали всі свої нехитрі скарби.
Білий посудний сервіс: 20 крон
3 миски: 2,5 крони
Емальована каструля: 15 крон
Віник: 2 крони
6 чашок: 12 крон
2 банки желе з порічки: 4 крони
Пилка, молоток і сокира: 35 крон
Книжки: 10 крон
Світильник: 30 крон
Маленький підсвічник з латуні: 10 крон
Банки з огірками: 5 крон
— Ма?
Наталія підстрибнула, й аркуші випали з її рук. Вона їх швиденько зібрала та склала назад до альбому. Поглинена читанням свого списку, вона не почула кроки на сходах.
—Ма? Я почав турбуватися.
Вона втратила відчуття часу. Голос Джефа поволі вивів її з меланхолійного стану, куди вона так охоче поринула під час роздумів над своїми нотатками. Ціле життя звелося до невеличкої купки речей: після тебе залишиться декілька картонних коробок, і ти навіть не впевнена, що комусь заманеться прийти по них, не те, щоб купити. Вона захотіла підвестися, але заклякле тіло відмовилося виконувати потрібний рух. Джеф простягнув їй руку. Вона закрила альбом та оперлася на Джефа. Він приготував їй чай, вони влаштувалися за кухонним столом. Здавалося, Джеф суцільно поринув у газету.
— Я хотіла тобі дещо показати, — сказала вона, відкриваючи альбом.
Джеф кидав неуважний погляд на світлини, перегортаючи сторінки з рекордною швидкістю, інколи похитуючи головою. Потім він сказав, що пам’ятає, як роздивлявся ці фото в дитинстві.
— Окрім вас двох я не впізнаю нікого.
Він закрив альбом без жодного коментаря й продовжив читати газету.
Це нікому нецікаво, — подумала вона із зітханням, навіть її сину. Як його міг зворушити вид будинку, де одружилися батьки, або світлини з норвезькими краєвидами? З Джефом так часто бувало. Аби запобігти розчаруванню через синову байдужість до близьких її серцю речей, Наталія мусила зробити свідоме зусилля й нагадати собі, що в цьому віці вона його вже не переробить. Вона усвідомлювала, якщо чесно, що раніше експлуатувала цю рису його характеру, і насправді, дякувала небу за те, що син так мало цікавився її життям і не намагався краще зрозуміти.
Наталія раптом здригнулася всім тілом — таке потужне тремтіння пройшло крізь неї. Толлеф, так. Вона впевнена, що Толлеф зацікавився б цими світлинами. Хоч як, а деякі з них зроблено буквально за кілька місяців після його народження. Він би зміг побачити, який вигляд вона мала тоді. Ба’ більше, фотографії вулиць Осло на початку п’ятдесятих років, напевно, мали б для нього історичну цінність.
У Толлефа були запитання? Вона відповіла на них, наскільки можливо. Чи задовільнять його ці відповіді? Мусять, адже про заглиблення в тему навіть не йдеться. Ще вчора вона скаржилася на монотонність своїх днів, а втім, виявилася неготовою змінити прісність буденного життя на великі потрясіння. Є люди, у кому сплеск емоцій викликає збудження, загострює бажання жити, але для Наталії то був радше хаос і синонім виснаженості. Її квота потужних емоцій вичерпалась багато-багато років тому.
Якщо вдень вона відволікалася, час від часу пораючись на подвір’ї, вечори майже завжди проходили в суцільній самотності. У неї були, так би мовити, денні друзі: колежанки по читацькому гуртку, а ще товаришки з курсів іспанської. Її соціальне життя обмежувалося кількома особами, при тому мало хто з них переступав поріг її оселі. Коли Альберт ще був живий, вони відвідували його колег, і вона мала добрі стосунки з цими людьми. Після чоловікової смерті контакти мало-помалу зійшли нанівець. Наталія не прикладала жодних зусиль для підтримання цих зв’язків, тож друзі її більше не запрошували на теплі посиденьки у своїх домівках. Увечері тишу вітальні порушували хіба що голоси з телевізора.
Коли вона жалілася на це Джефу, той відповідав, що люди стороняться її через дратівливий характер.
— Це правда, ма, після смерті тата ти тільки й робиш, що на все скаржишся.