Упродовж тривалого подружнього життя вона отримала свою порцію прикрощів з Альбертом. І все ж таки, він завжди був єдиним, з ким їй вдавалося залишатися собою. До того, як у її двері постукала Жанна, вона ніколи не розповідала про своє минуле й про ті випробування, що випали на її долю. Проте несподіваний шок від цих ремінісценцій викликав дивний ефект — їй приємно, що нею цікавляться. Ох, слід остерігатися подібної пихатості. Але хтозна, раптом можна буде зав’язати справжню дружбу... Вона ніколи не дозволяла собі таку примху. Наталія струснула головою. Вона забагато думає. Та чи справді в неї є потреба прив’язатися до нового персонажа, який з’явився на сцені у той час, коли всі рампи готові згаснути?
Загублена у своїх думках, вона погладжувала обкладинку альбому подушечкою вказівного пальця. Вона казала собі, що якби Толлеф запитав про їхню фізичну схожість, то помітив би — вони мають мало спільного. Принаймні таким було її перше враження після перегляду фотографій, які він надіслав. Вона не впізнавала себе в ньому. Джеф був схожим на свого батька, а Толлеф — невже на свого? Не так, щоб викапаний, інакше вона б помітила. Треба ще раз глянути. Зрештою, Толлеф надіслав їй свої фотографії, зроблені на різних етапах життя, у тому числі одну світлину, на якій йому приблизно стільки ж років, скільки мав його батько, коли вона, коли він... Вона звела очі до неба. Який абсурдний клопіт! Однозначно. З віком вона пом’якшала.
— Побачимось, ма.
Наталія підскочила й прошепотіла щось незрозуміле замість традиційного «до побачення». Вона навіть не усвідомлювала, що Джеф вийшов з кухні й почав збиратися до від’їзду.
Не встигли двері зачинитися, як задзеленчав телефон. Вона втупила очі в апарат і піднесла руку до грудей. З почервонілим від переживань лицем і пересохлим горлом вона наважилася відповісти. Інстинкт її не зрадив. То був він.
— Добридень, — звернувся він англійською. — Моє ім’я Толлеф Ульсен, я телефоную з Норвегії... Я розмовляю з Наталією?
Голос був життєрадісним. Він дуже намагався вести розмову в легкому тоні, за що вона була неймовірно вдячна. Навіть якщо він нервував, це не було чутно. Він перейшов на норвезьку мову, дякуючи за надісланий на його адресу лист і підкреслюючи, наскільки був здивований якістю її письмової норвезької. З огляду на п’ятдесят років без практики це просто чудово. Вона трохи запротестувала — суто для порядку. Він здавався щирим, і вона відчула, як їй лестить цей комплімент. Він уважно прочитав лист і подякував їй за час, приділений написанню такої змістовної оповіді, яка — вона, певно, здогадується — захопила його із самого початку й тримала до останнього слова.
— Незважаючи на подробиці, що містяться у вашому листі, мені важко уявити, яким чином ви все це пережили.
— Що ти маєш на увазі? Коли складається певна ситуація, ти проживаєш її, як можеш. Треба викараскатися з неї, просто треба й усе. А ще я хочу, щоб ми перейшли на ти, якщо ти не проти. Після всього, що я тобі розповіла, ти знаєш про моє життя більше за мого власного сина.
Вона вкусила себе за губу, усвідомивши промах. Запізно, слова не проковтнеш назад. Але він не зважив на останнє речення.
— Так, я згоден, будемо на ти. Я маю на увазі, що ти написала оповідь про таке складне й сповнене потрясінь життя, що хочеться дізнатися більше. І... мені на думку спадає ціла купа під-запитань, — додав він майже грайливим тоном.
Наталія проігнорувала жарт.
— Я намагалася дати тобі якнайдетальнішу інформацію, але справді, як ти сам дуже правильно підкреслив, мені довелося витратити багато часу, щоб скласти цього листа й відповісти на твої запитання. Я не уявляю, що ще можна додати.
Толлеф зауважив про себе, що слід бути обережнішим, у жодному разі не допускаючи, щоб вона сприймала його запитання як допит. Поганий початок.
— Жанна мені повідомила, я знаю, що ти не хочеш занурюватися знову в усі ці спогади, і я поважаю твою волю. Це болісно, я все розумію. Чесно кажучи, я думав про більш елементарні запитання. Наприклад, мені б хотілося дізнатися, як звали твоїх батьків, твоїх двох братів. Стільки всього треба було сказати в першому листі, що, мабуть, ти забула про такі деталі. Як ти знаєш, я цікавлюсь генеалогією та...
Вона його обірвала. Якщо він цікавиться генеалогією, то у львівських архівах абсолютно нічого не знайде. Він, мабуть, зрозумів з її слів, що від її родини не залишилося навіть сліду, і йому доведеться із цим змиритися.
Раптом Толлеф відчув сигнал тривоги й промовчав.
— Мою матір звали Леокарія Зєлінська. Якщо чесно, я не пам’ятаю її дівочого прізвища, того, що вона мала до заміжжя. Батька звали Станіслав Зєлінський. Дат їхнього народження в мене немає. Усе як у тумані. Думаю, що мати народилася десь у червні, а батько — у жовтні. Але я абсолютно не впевнена. Стільки води спливло, відколи я покинула Польщу, і я багато чого забула. Моїх братів звали Адам і Маріуш.