— Маріус? Як мого сина!
— Так, справді, я не провела паралелі. Розкажи мені про Норвегію. Там сьогодні гарна погода? Норвезьке літо таке чудове. Тут у Квебеку стоїть убивча спека. І так щороку, завжди буває кілька тижнів нестерпної жари.
Толлеф попросив надиктувати по літерах імена її батьків, сьогодні мабуть він не отримає більше нічого, це він добре усвідомлював. Він їй подякував і сказав, що передзвонить пізніше. Вона не стала заперечувати, і ця мовчазна згода його трохи підбадьорила. Перш ніж покласти слухавку, вона йому порадила в разі потреби спілкуватися електронною поштою. Вибух його сміху зачепив її за живе. А що він собі думає? Що вона стара маразматичка?
— Це Джеф навчив мене елементарному користуванню електронною поштою. Я не абиякий експерт, але дещо вмію, — сухо сказала вона у відповідь.
Утім, вона привітала себе з тим, що подумала про таку альтернативу. Спілкуючись поштою, у неї буде більше часу й можливостей міркувати над відповідями.
Наталія довго сиділа в кріслі. Вона вчасно отямилася від спокуси згадати про альбом зі світлинами, який подумувала йому віддати. Краще тричі подумати перед тим, як роздавати такі обіцянки. Постфактум вона відзначила про себе сюрреалістичність першої розмови, немов вона не розмовляла з Толлефом, а просто слухала себе в розмові з ним.
Наталія ніяк не могла опанувати себе. Жахливо тяжкий день.
10
Думка про віртуально-епістолярний жанр спілкування йому сподобалася, і оскільки на цей формат натякнула саме вона, перше повідомлення матиме цілком пристойний вигляд. Принаймні за хибний крок вона його не прийме. Толлефу здавалося, що він ходить по краю криги, немов восьмирічний хлопчик, який боїться, що мати його обсмикне на півслові. Однак з цього приводу він прийняв тверде рішення — ніколи не розповідати Наталії про психологічний тиск, якого він зазнав у дитинстві. Почуття провини зробить їхні стосунки ще вразливішими. Після смерті прийомного батька Толлефу й Кнуту було відповідно сім і дев’ять років. Ця передчасна смерть внесла дезорганізацію в родину. З безтурботної та добре вдягненої жінки Лізбет Ульсен перетворилася на безпорадну особу, вимушену самостійно добувати на прожиток і мешкати в підвалі церкви свого кварталу. Вона ненавиділа своє життя й ці чотири стіни навколо себе. Почуття до дітей коливалися залежно від стану її втоми — інколи вона втрачала терпець, почувши «так», а інколи почувши «ні», вимагала від дітей повної покори за першим своїм жестом, за першим поглядом. Життя в родині Ульсенів раптом полетіло шкереберть.
— Я тебе, Толлефе, десять разів просила прибрати те, що валяється надворі. Це ж так просто, а якщо ти мене не слухатимеш, я тебе відправлю в сиротинець! — такі погрози лунали неодноразово.
Щоб якось задовольнити потреби родини, їй довелося підробляти хатньою робітницею. Ви загоните мене в могилу, — казала вона своїм двом синам, повертаючись додому після виснажливого трудового дня. Толлеф максимально дисциплінував себе, щоб робити все, чого від нього очікували, аби не доводити матір до кризи. Попри труднощі, вона його не полишила. Заподіяна її погрозами травма з плином часу загоїлася, майже розсмокталася, і він абсолютно щиро їй усе пробачив ще до того, як вона відійшла у засвіти. Але він і сьогодні погано реагував, коли його намагалися обсмикати й примусити замовкнути.
Його дуже діймала необхідність обирати слушний тон для спілкування, і між бровами ще більше поглибилася зморшка. Не насідати, не розпитувати більше про події, які вона вирішила забути. Приручення такої суворої жінки вимагає особливої вправності. Жанна колись порекомендувала йому дотримуватися ритму Наталії, не забуваючи зважати на її вік, усе ж таки, вона — стара жінка. Мовляв, дій застережливо! Тепер він уникатиме розмов про Польщу, про батьків, про її дитинство, про свого біологічного батька. Про все, що мене по суті цікавить! Він з радістю віддав би перевагу фактичним даним, тоді можна буде залишити осторонь найделікатніші теми та поставити на паузу власні пошуки. З певного моменту з голови ніяк не виходило одне питання, і Толлеф наважився його поставити. Треба з чогось почати.
Дорога Наталіє,
Я безмежно радий, що ми поговорили по телефону вчора ввечері. Визнаю, я дуже розхвилювався, уперше почувши твій голос. Не думав, що це справить на мене таке потужне враження. Тепер кригу зламано, і я впевнений, що ці розмови допоможуть нам ближче познайомитися і взаємно оцінити одне одного.