— Я думав, що поляки краще переносять горілку! Стривай, тримай носовичок, витрися. Тобі краще піти вмитися й відпочити. Свято скінчилося. А на мене чекає важкий день! — сказав він, натягуючи штани й поправляючи форму.
Він залишає її наодинці під повним зірок небом. У спробі надіти труси вона втрачає рівновагу й падає додолу. Вона чує його свист з іншого кінця будівлі. Принижена, вона згрібає пригоршню гравію й з силою кидає на землю. Боже, яка ідіотка! Вона швидко підводиться, обсмикує сукню й повертає на вулицю, зриваючи з шиї кольє Армана, немов воно пече її вогнем.
Наталія подивилася на годинник. Жанна примушує себе чекати. Вона зробила добрий ковток прохолодного рислінгу, міркуючи над запитаннями, які Толлеф вважав банальними. Звичайно, вона знала ім’я чоловіка, який зробив їй дитину. Свого часу вони з другом дуже чемно відрекомендувалися, коли запросили двох подружок потанцювати з ними, а потім сісти за столик. А про його прізвище Шмідт вона дізналася, розпитуючи людей направо й наліво. Вона прийшла до офіцерського кварталу й попросила викликати його, щоб повідомити про дитину. Він розсміявся їй в лице.
— Сходи поплач на плечі бовдура Армана, — сказав він тоді.
Вона заперечила — немає жодних сумнівів, дитина від нього. Вона вміла рахувати дні, та й Арман не торкався її вже декілька тижнів, усе було абсолютно ясно. Ледь вона почала розгортати свою аргументацію, як він суворо наказав їй повертатися до своєї халупи, а потім виштовхав на вулицю. Отакою була її остання зустріч з Леонардом Шмідтом.
Після кількох днів вичікування вона, не знаючи що робити, знайшла в собі хоробрість піти в чергову атаку й знову постала перед дверима офіцерського житла з вимогою викликати Леонарда. Вона дуже занепокоїлась, коли побачила, що вийшов не він, а другий офіцер, який складав йому компанію того святкового вечора й цікавився Софією. Він повідомив, що Леонард затребував переводу до Трумсьо.
— Хіба ви не чули, що армія Сталіна об’єдналася з норвезьким батальйоном і планує визволити північ Норвегії?
Так, вона чула. Арман їй про це розповідав. До речі, він боявся, що доведеться долучитися до цієї небезпечної операції.
Потім офіцер схвально відгукнувся про чесноти Леонарда й на довершення сказав, що тут зараз їм потрібно якомога більше таких людей, як він. Наталії не слід думати про нього. До того ж, у Леонарда є родина, і вона чекає на нього в Берліні.
— Не про нього я думаю, — процідила крізь зуби Наталія, перш ніж розвернутися й піти до свого ненадійного житла.
Їй вдавалося приховувати свій стан до лютого. Але живіт округлювався, і маскувати його просторим вбранням ставало дедалі складніше.
Організація Тодта мала дуже чітку організаційну структуру, і Наталія виконувала свої задачі з великою відповідальністю. За її участю було перекладено безліч документів, колеги цінили її організаційні вміння й підбадьорювали добрими словами. Начальник нібито був задоволений її працею, і незважаючи на те, що її прикомандирували у відділок на правах військового в’язня, вони підтримували дуже добрі й дружні стосунки. У хвилину розпачу, знаючи про повагу з боку свого безпосереднього начальника, вона йому звірилася. Та й виходу іншого не було, хоч як не крути.
Почувши її історію, начальник сказав — досить стукати в офіцерські домівки, жодної підтримки з боку військових вона не отримає. Він запевнив її, що найближчим часом подивиться, які варіанти допомоги існують. Навіть у такі варварські часи може проявлятися доброта. Вона правильно зробила, що звернулася до нього, інстинкт не підвів. Саме він десь розкопав відомості про організацію, що допомагає вагітним дівчатам, саме він добився для неї місця в транспорті, щоб доїхати до Осло. Він сказав Наталії, що її робота, хоч яку високу оцінку вона отримала в його очах, жодним чином не може суперничати з військовою місією офіцера високого рангу і що, на жаль для неї, особисті драми нікого не цікавлять під час війни. Накази надходили безпосередньо від фюрера. Нацистська армія мусила евакуювати всю північ, щоб Червона армія не змогла скористатися облаштованими об’єктами інфраструктури. Вони мали все спалити на своєму шляху: домівки, ферми, церкви.
Начальник дав чітко зрозуміти Наталії, що доля Організації Тодта, як і доля Німеччини, як і її власна доля були тісно пов’язані з військовими маневрами армії SS на півночі країни.
Він даремно намагався винести випадок Наталії на обговорення серед своїх друзів, що мали високі чини. Офіцера Леонарда не можна відволікати домашніми справами.