Немов читаючи Жаннині думки, Наталія вигукнула:
— Хто б міг подумати, що життя ще здатне мене здивувати? От ми зараз сидимо віч-на-віч, розмовляємо ніби знайомі цілу вічність. Зрештою, це дуже дивно — завести нову подругу в моєму віці. Коли я слухаю твої розповіді про Норвегію, я бачу себе в іншому, тодішньому житті, згадую надії, які мені дарувала юність. Це все так далеко, так далеко. Зараз я від усього втомилася, а ти палаєш жагою до життя! Мені дуже добре з тобою, Жанно.
— Мені з тобою теж добре. Скоро я тебе знатиму краще за рідну матір. Мені здається, що я, по суті, й не знала, якою мати була насправді. Я згадую переважно її заборони в мій підлітковий вік. У нас бували епічні сутички. Останнього разу, коли я спілкувалася зі своєю матір’ю, то була не розмова, а сварка. Я відчуваю глибоку провину, коли думаю про це. Я нічого не знала про її сподівання, прагнення, жіночі бажання, мрії. Тоді мене це зовсім не цікавило. Єдина її задача полягала в тому, щоб бути поруч і розуміти мої потреби.
— Мабуть, більшість людей так і сприймають своїх матерів. В очах дитини матір не має особистого життя. Це точно! Схоже на те, що ти свою знала не більше, ніж я свою!
11
Зустріч з Наталією тривала довше, ніж було передбачено. У величезному поспіху Жанна сіла за кермо й навіть до того, як увімкнути двигун машини, написала Крістофу повідомлення:
Я запізнююсь, але дочекайся мене, зараз буду.
Дорогою додому вона не звертала увагу на перевищення швидкості, а потім з полегшенням побачила, що він на неї чекає — Крістоф сидів на щаблях кручених сходів. Так, її повідомлення він отримав.
Він поцілував її в щоку й прошепотів, що має лише дві вільних годинки. Вона прийняла інформацію, не зморгнувши оком. У нього давно увійшло у звичку озвучувати ліміт часу безпосередньо на початку зустрічі, що діяло Жанні на нерви, хоч вона знала — через їхні таємні зустрічі Крістоф мусив вигадувати різні приводи для виправдання своїх запізнень додому. За наявних обставин, саме він наражався на найбільший ризик. Вона це усвідомлювала, але не любила, коли їй щоразу про це нагадували.
Пісочний годинник щойно перевернувся, і хвилини почали зворотній відлік. Вона не хотіла псувати такі цінні моменти крилообламними коментарями, до яких удавався Крістоф, щоб окреслити часові рамки їхніх рандеву. До того ж, на перших хвилинах зустрічей зазвичай лежала печатка легкої стриманості, і в розмові вони часто перескакували з п’ятого на десяте. Їм завжди треба було трохи часу, перш ніж дійти до головного. До серця. До тіла.
Інколи вони майже навпомацки шукали певну манеру поведінки, відступаючи назад — до беззмістовних тем ще тих часів, коли Крістоф займався політикою. Однак ніхто з них не претендував змінити світ за ці дві коротенькі години. Розмови навколо банальних питань, що служили ширмою для їхнього бажання, ніколи довго не тривали. Коханці неминуче знаходили ласкавий і грайливий тон, притаманний їхнім інтимним стосункам.
— Одне можна сказати напевно, — зауважив він, — на місці Наталії я б не хотів, щоб на мене полювала якась Жанна або якийсь Толлеф, вистежуючи мої таємниці.
Жанна відсторонилася від нього.
— Ти вважаєш, що я використовую дружбу з Наталією, щоб розв’язати їй язика?
— Звісно, — сказав він, ніби йшлося про звичайнісіньку річ у світі. — Це не означає, що ти маєш якісь шкідливі наміри.
— Я б хотіла, щоб вона мені довіряла. Хочу, щоб розповіла мені те, що приховує на серці так багато років. Можливо, вона визволиться від тягаря, якщо виговориться!
— Визволиться... не знаю. Досить звірити таємницю, і ти більше нічого не контролюєш.
Він узяв її руку, охопив своєю. Його погляд, здавалося, прикувався до якоїсь точки на стелі.
— На теренах секретів і таємниць, — сказав він нарешті, — неможливо передбачити хвилі й потрясіння, які спровокує їхнє викриття. Це може призвести до катастрофи. Як на мене, абсолютно очевидно, що з вас двох саме тобі вдасться її розговорити, і якщо так станеться, я думаю, навіть упевнений — вона це зробить в ім’я дружби, яка вас поєднує. Принаймні це єдина більш-менш припустима гіпотеза, адже віднині стало очевидним, що стара фільтрує інформацію, яку надає Толлефу, і щосили намагається встановити контроль над змістом і частотою їхніх розмов, ба’ більше, вона прагне контролювати навіть спосіб спілкування. До речі, що б ти зробила, якби вона тобі все розповіла й попросила не переповідати її історію Толлефу?