Вона ухилялася від прямих відповідей і не дозволяла йому пролити світло на фактичну ціль довбаної зустрічі тет-а-тет. Уся ця таємничість нічого доброго йому не обіцяла. Вона туманно натякнула на «зізнання». Це вже лякало по-справжньому. Чесно кажучи, перспектива почути від Бірґіт великі секрети її життя-буття його абсолютно не приваблювала й не додавала розуміння. Утім, у нього склалося чітке враження — якщо він не підкориться її бажанню, вона просто постукає у двері його хати, а це вже... ні, навіть мови бути не може. Навіщо ворушити минуле, адже назад однаково повернутися не можна?
Він не мав наміру тримати Маріанну осторонь будь-яких своїх справ, але поява Наталії зайняла стільки місця в його житті, що, з огляду на обставини, він вирішив не згадувати про випадкову зустріч з Бірґіт.
Толлефу не подобалося грати в загадки. Бірґіт для нього більше не існувала. У нього є життя, родина, друзі й зовсім немає часу панькатися з душевними негараздами колишньої коханки. Зізнання? Це прохання про зустріч лягло на нього тягарем. Можливо, вона була невтішеною після їхнього розриву? Можливо, тривалим часом фантазувала про відновлення любовних стосунків? Можливо, у неї був ревнивий, жорстокий чоловік? Можливо, вона зараз перебуває на тому етапі, коли людина робить критичний огляд свого життя?
Він ненавидів, коли на нього насідали в такий спосіб. Наче мимоволі встромив палець у зубчасте колесо, механізм якого він абсолютно не контролює. Цей стан невпевненості відбирав геть усю енергію. У мене й без цього є чим зайнятися, — подумав він. Жодного бажання знову занурюватися в стару історію та ще й розгойдувати рівновагу свого сімейного життя. Він читав повідомлення Бірґіт і видаляв їх без відповіді.
Не знаючи причини, він усе одно відчував загрозу, що походила від цієї жінки, яка раптово виникла з його минулого. І все ж він наважився погодитися на запрошення, щоб покласти край усім можливим спекуляціям. Утім, він її попередив: вони побачаться тільки раз. Лише раз.
Вона запросила його до себе додому, на що він відповів категоричною відмовою. Він намітив кордони своєї території чітко й точно: жодного наміру потрапляти до внутрішніх покоїв її оселі, як і навпаки — за жодних обставин вона не потрапить до його дому.
Рівно о тринадцятій годині він переступив поріг кав’ярні Café Odin, що навпроти будинку, де жила Бірґіт. Він помітив її, перш ніж вона побачила його. Бірґіт обрала столик у глибині залу. Зазвичай Толлеф гордився своєю пунктуальністю, але вона його випередила й, вочевидь, уже деякий час чекала — перед нею стояла порожня чашка. Вона не підвелася з місця, просто доброзичливо всміхнулася йому, потім підхопила пластиковий пакет, що лежав на вільному стільці, поклала його спочатку на стіл, потім схаменулася й кинула собі під ноги. Убрана в зелену сукню, яка їй дуже пасувала, вона підправила волосся. Від неї віяло природною елегантністю.
— Я погодився прийти, але більше години залишитися не можу.
Бірґіт відреагувала мовчанкою. Краєм ока вона шукала офіціанта, а той, як на гріх, зник з поля зору. Тоді вона перевела погляд на Толлефа, який за допомогою мови тіла посилав їй однозначні сигнали — зараз не до ґречних бесід, і він наполягає, щоб вона просто зараз виклала карти на стіл. Вона спробувала його обнадіяти:
— Толлефе, тобі нема чого боятися.
— Уяви собі, тут є причини позакидати себе питаннями. Ти мене знаєш, я не люблю таємниць. Щодо цього, я не змінився.
— Гаразд, я спробую перейти просто до діла. Не так це просто, повір.
Бірґіт важко зробила ковток, вона вагалася, немов робила надлюдське зусилля для наведення ладу у своїх думках. Перемагаючи зовнішнє збентеження, вона розпочала розповідь, яку тисячі разів прокручувала в голові, перш ніж опинитися віч-на-віч з Толлефом. Ця людина займала всі її думки, відколи несподівано зустрілася з ним біля полиці з туристичними довідниками в драмменській книгарні.
— Я вийшла заміж за Турґейра в жовтні 68, десь через три місяці після того, як ми, тобто ти і я, порвали стосунки. Коли ми з тобою були разом, пам’ятаєш, він мені практично освідчувався в коханні.
Толлеф кивнув головою — так, він пам’ятав Турґейра.
— Після нашого розриву я зблизилася з ним, так вийшло само собою. Я відчувала себе коханою. Я відкрила для себе його, ми розділяли ті самі цінності, отже, усе сталося дуже швидко. Ми купили квартиру, де я досі мешкаю, і перебралися туди. Сьомого квітня я народила чудову дівчинку. Назвала її іменем Сільвія.