Толлеф перечитав усі документи з пакета й не знайшов жодного доказу того, що норвезькі органи влади відповіли на телеграму канадського дядька. Чому Наталія не скористалася можливістю виїхати до рідного дядька, а натомість залишилася в таборі для біженців?
Цей чоловік Самуель Куртц, вочевидь, знав, що сталося з Наталіїною родиною, знав про її подвійну ідентичність. Чому вона проігнорувала простягнуту руку? Чому?
Толлеф провів рукою по майже безволосій маківці. Він відчував себе ледь не персонажем шпигунського роману. Якщо чесно, читання цих листів наповнювало його смутною бентегою. Краще б дружина скоріше повернулася додому. Він пішов за пивом. До зеленого чаю він навіть не торкнувся.
Толлеф витяг з шухлядки свій квиток на літак. Він роздрукував його більше тижня тому. Цей квиток палив йому руки, але він не зміг утриматися від того, щоб витягти його з шухлядки свого столу й роздивитися, немов прискіпливий огляд кожного сантиметра цього папірця здатен був підказати, що йому робити.
Маріанна увійшла до кімнати та наблизилася до чоловіка. Вона поклала руку йому на шию. Вона тут. Нарешті! Він показав їй щойно отримані папери. Вона прочитала, перечитала, запитала чоловіка — що все це означає? Вона нічого не зрозуміла. Толлеф здійняв руки вгору, качнув головою зліва направо, що означало — він поділяє її нерозуміння. Він розвернувся й зняв зі стіни ікону Чорної мадонни — Матері Божої Ченстоховської. Пречиста Діва з характерними шрамами, що вкривали її лице, захисниця поляків, мала спотворене, але заспокійливе обличчя. Свого часу він переплутав це художнє зображення з ідеалом материнства. Суцільна абстракція! Він замислено мовчав, і Маріанна не насмілювалася перервати цю тишу. Його медитативний стан закінчився вельми грубо. Толлеф зім’яв папір і викинув його в кошик для сміття. Він знову мотнув головою, зачинив шухляду й узяв дружину за руку.
— Пункт призначення Монреаль, квиток в обидва кінці, зазначена дата — цей квиток на літак уже декілька днів муляє мені очі. Я не звик поступатися під тиском, а втім, поступився перед Маріусом. Я відчайдушно намагаюсь віднайти сенс для цього всього.
— Ти не боїшся, що вона зачинить двері просто перед тобою?
— Я не дозволю їй цього зробити. Один раз. Хоча б один. І цього разу, цього єдиного разу умови нашого спілкування диктуватиму я. З огляду на те, про що я щойно дізнався, у мене немає вибору. У мене є доказ того, що вона змінила ім’я, це дуже важлива інформація. Я хочу знати, хто я є. Хоче вона цього чи ні, вона мусить відчинити мені двері.
— Куртц, це німецьке прізвище, чи не так?
— Дуже німецьке. Полька, німкеня, росіянка, іншопланетянка — звідки мені знати? Ти бачиш, у чому я копирсаюсь?
— Якесь божевілля! Твій рейс вже за два дні. Ти будеш її попереджати про свій приїзд?
— Так. У її віці краще попередити. Я не хочу, щоб у неї стався серцевий напад! Хочеш, Маріанно, скажу, що я думаю? У мене таке враження, що в очах Наталії я завжди був справою, зданою в утиль. Але я поки не сказав останнього слова!
27
Шамблі, 6 січня 2009
Жанна зателефонувала Наталії під вечір і під дуже неясним приводом скасувала свій візит, що був запланований наступного дня.
Вона скоро повертається в Норвегію. Вони бачилися декілька разів, але набагато менше, ніж Наталія могла сподіватися. Вона заздрила Жанні. Як би їй хотілося знову побачити цю країну! Вона навіть сказала Жанні, що шкодує — треба було попросити Толлефа знайти їй маленьке житло в Осло. Там би й закінчила свої дні. Жанна не здивувалася цій новій примсі, але й глузувати з неї не стала. Жодного коментаря. Наталія з сумом констатувала, що її подруга більше не цікавиться тим, що вона говорить, і навіть не обтяжує себе необхідністю їй суперечити.
Після їхньої короткої розмови Наталія довго залишалася задумливою, потім увімкнула телевізор, щоб змінити хід думок. Пройшов випуск новин, його змінило обговорення слабких місць системи охорони здоров’я Квебеку. Круглий стіл у складі політиків, журналістів і державних службовців аналізував ситуацію та намагався запропонувати придатні рішення. Дебати йшли по колу, і Наталія вимкнула телевізор. Якщо чесно, їй не вдавалося сконцентруватися.
Вона почула сигнал, що оголошував отримання нового повідомлення на ноутбуці. Два рядки, два маленьких рядки. Слова розпливались перед її очима. Толлеф, Ганна Куртц, Самуель Куртц. «Ні! Тільки не це!» Вона відчула, як підскочив тиск. Помасувала скроні. Дихання почало збиватися.