До неї наблизилася невисока жінка, закутана у вовняне пальто, та взяла її за руку.
— Добрий день. Я спостерігаю за вами деякий час. Думаю, це ви — Жанна?
— Жанна Ламбер. Добрий день. Ви — подружка Наталії?
— Мене звати Деббі. Дебора Куртц. Я її двоюрідна сестра. Ходімо, сядемо десь на лавці.
— Я говорила з Наталією в день її смерті. Це дивно, адже вона уникала мене впродовж довгих років, а в той день усе мені розповіла. Про Толлефа, про вас, про вашу дружбу.
— Я не знала, що Наталія мала двоюрідну сестру.
— Знаю. Я розповіла про наш родинний зв’язок Джефу, коли одного разу намагалася додзвонитися Наталії. А відповів він. Тоді він сповістив мене про її смерть. Багато років Наталія відмовлялася від усіх контактів з моєю родиною.
— Чому?
— Надто багато поганих спогадів. Я розповім вам усе, що Наталія приховувала все своє життя. А потім уже вам вирішувати, чи варто ділитися цим із Толлефом. Знаєте, Жанно, з позицій власного розуміння речей, Наталія була впевнена, що ця таємниця може заподіяти Толлефу зло. Для неї мовчанка була найліпшим способом його захистити.
— Захистити від чого?
Дебора звірила Жанні Наталіїну таємницю.
— Єврейка? Наталія була єврейкою? І Толлеф цього не знає?
— Ні, він досі нічого про це не знає. Під час цієї розмови в день своєї смерті Наталія мені сказала, що він щойно дізнався про зміну її прізвища. Він надіслав їй повідомлення, щоб анонсувати свій приїзд до Монреаля наступного дня, тобто 8 січня. Ні, Жанно, Толлеф абсолютно не в курсі. В архівних документах він знайшов дані про справжню ідентичність своєї матері. Дізнавшись, що її справжнє ім’я було Куртц, він, напевно, зробив висновок, що вона німкеня. Ви самі розумієте, Наталія як ніколи почала боятися цієї зустрічі.
— Прізвище Куртц справді звучить дуже по-німецьки.
— Знаєте, Жанно, євреї часто мають німецькі прізвища, а ще польські й австрійські.
— Я не розумію реакції Наталії. Навіщо приховувати цей факт? Сьогодні бути євреєм не наражає на небезпеку.
— Наталія була впевнена у зворотному. Але не в тому її найбільша бентега.
Її найбільша бентега? Чи можна уявити більш неймовірне викриття, ніж те, про що вона щойно дізналася? Жанна слухала, як ця незнайома жінка знімає полуду зі всього того, що Наталія несамовито тримала під замком.
Вона чекала від Деббі продовження.
— Наталія була впевнена, що стала причиною смерті своїх батьків.
— Не розумію. Мені складно вхопити хід думки.
— З якоїсь невідомої мені причини саме мій батько, Наталіїн дядько, узяв на себе клопіт опікуватися нею. Батько завжди дуже розпливчасто говорив про причину, що примусила мою двоюрідну сестру полишити дім своїх батьків. Йому вдалося купити документи, які давали їм, тобто Наталії та йому, польські ідентичності. Чоловік, що продав їм ці папери, був українцем, покидьок з покидьків. Під час цього продажу Наталія начебто втратила контроль над своїми емоціями. Гарячкуватість молодості, брак розсудливості, хто його знає. Вона кричала йому, що її батько Амос Куртц — власник великого підприємства й має в сто разів більше можливостей, ніж він. Вона навіть додала, що її батько попереджав про таких ідіотів, як він, що вважали євреїв зрадниками й звинувачували в співробітництві з радянською владою щодо лінчування українських патріотів. Вона сказала йому, мовляв, батько вміє розбиратися з такими людьми, як він. Наляканий батько, мій батько, крикнув їй, щоб вона замовкла. Але було надто пізно.
— Надто пізно?
— Вона не розрахувала наслідки своїх слів. Українець відповів: «Отакої! Так твій батько — багатий єврей?» Усвідомлюючи небезпеку, мій батько став йому кричати, що племінниця сама не знає, що каже. Він благав його піти й залишити їх у спокої. Наталіїн батько ніколи не здавав українських патріотів НКВС. Наталія просто хотіла його спровокувати.
— А що сталося потім?
— Потім коли вони вже зайняли будинок родини Зєлінських, один знайомий повідомив батька про те, що Наталіїну родину вивезли за межі міста. Усі знали, що це означає. Там не було жодних шансів на виживання.