— А може, — почав озвучувати свою версію Борис, — може, її родина десь закопала в селі панське золото, і тепер вона пережила всіх, і їде, щоб заволодіти ним і егоїстично розбагатіти!
— Я так розумію, що версія про те, що вона просто скучила за родичами, навіть не розглядається! — прокоментував Серж.
Ми їхали-їхали й майже доїхали. Останні десять кілометрів нами трусило на суворих сільських дорогах так, що ледве зуби не покришилися. Потім ми ледь не перебилися, бо в якусь мить Борисові здалося, що я погана водійка й хочу нашої смерті, на що я миттю огризнулася йому про те, що така думка жодного разу не прилітала до його прикрашеної чубом голови, поки ми їхали, приміром, житомирською трасою. Серж зажадав негайно сісти за кермо й урятувати нас усіх від вірної погибелі на розтелепаних дорогах. Цвіта відчайдушно махала метафоричним білим прапором і намагалася нас усіх утихомирити. Зрештою, останні кілька кілометрів ми їхали понадувані як індики, у цілковитій темряві й тиші. Ґрунтова дорога була всіяна численними маріанськими западинами. Я вивертала кермо, як могла, аби не побити собі колеса й диски. Борис періодично цмакав у темряві, очевидно, у такий спосіб демонструючи мені, яка нездара сидить за кермом.
Аж нарешті ми дісталися до хати баби Гані, де вона миттю нагодувала нас усім, чим могла, бо нагодувати — це досі чи не один із ключових виявів її любові. За вечерею ми, активно жестикулюючи, обговорювали тему «Так а чо їде?», а за тим, втомлені від численних версій і дебатів, полягали спати. Бо взавтра на нас чекала особлива місія: зустріти тітку Мальву з потяга в Тернополі.
На ранок баба Ганя постановила, щоб ми їхали всі троє, бо так ми точно зможемо спрацювати як команда, впізнати тітку Мальву й довезти її до села. Вручила нам номер тітки з вайбером, а ще — фотокарточку юності, на якій у траві сиділи, обійнявшись, дві юні дівчини: одна серйозна, із чорною довгою, аж до пояса, косою, у квітчастій сукенці, а друга, вбрана в білу сорочку на короткий рукав, мала світле, хвилясте волосся й усміхалася від вуха до вуха.
— Но, Борка, пізнаєш, хто є хто, га? — спитала баба Ганя, простягаючи Борисові фото й сяючи як п’ять копійок.
— Борка на базарі дудочки прода… — почав, було, Борис.
— Дайте сюди, — видер із Борисових рук фотокарточку Серж. — Борис наш геть не тямить у дівчатах!
Борис цмакнув і спопелив його вогненним поглядом.
— Ну звісно, оце ж — ви, а оце, значить, тітка Мальвіна, — голосом експерта прокоментував Серж, тицяючи своїм пальцем спершу в дівчину з довгою косою, а тоді в ту, що в білій сорочці.
— Тату, в психологічних портретах ти геть не розбираєшся, — несподівано промовила Цвіта, розглядаючи фото, яке Серж досі тримав у руках. — Якраз усе навпаки, бабця Ганя ось, її енергія і вогник ось же, у цій усмішці від вуха до вуха, а ось Мальвіна, з довгим, аж до пояса волоссям, вона задумлива й смутна, бо, може, це фото робилося десь тоді, коли вже треба було думками готуватися до від’їзду.
— А бач яка! От золота дитина, все знає! — радісно сплеснула в долоні баба Ганя. — Я колись мала такі файні филясті коси, але довше плечей не росли мені ніяк! А у Мальви така вже гарнезна коса була, нижче пояса, всьо, як йшла тако вулицею, всі їй вслід оберталися. Зрізала вона свою косу перед тим, як звідсі до Канади їхати. Зрізала й, певно, спалила на попіл. А так їхати на чужу землю не хтіла. Так батькам насолити хтіла. Ох, всяке було, діточки, всяке було…
Баба Ганя сперлася на одвірок і поринула поглядом кудись у складку часу, у незвідане потойбіччя минувшини, про яке тільки вона одна з-поміж нас усіх знала.
— Ого! То вона радикальна, та ваша Мальвіна, — прокоментував Борис, зашнуровуючи черевики.
— Жінки завжди щось радикальне з волоссям роблять, коли щось у їхньому житті кардинально міняється, — оцінила ситуацію Цвіта й перепитала в мене: — Пра, Маня?
Як жінка, яка п’ятнадцять разів за життя змінювала колір, довжину й фасон волосся, я підтвердила цю сентенцію своїм авторитетним «угу».
— Детективна агенція Цвітанни Твердохліб на дроті! — прокоментував Борис. — Мала, може, варто після закінчення школи серйозно задуматися про кар’єру Шерлока Голмса?
— Краще Еноли Голмс! — усміхнулася Цвіта. — Але ж їдьте вже й бажано привезіть додому тітку Мальву, а не просто собі якусь жіночку, яку ви помилково виловите біля вагона.