Можете мені повірити, всі одразу кинулись слідом за Колобонею Коронкою і гномом Брусницем, котрі вже, виявляється, приїхали й уже виходили. Гай був поряд.
Гноми повискакували з машини, і той гном, що саме роздивлявся грамотку від Божени, теж не став затримуватись у авто, аби повернути її Гролику. Гролику нічого не лишалося, як вискочити вслід за усіма…
Місця для милування чагою вистачало для всіх.
Березовий гай був величенький, і чи не на кожному п’ятому дереві квітла чага. Все навкруги сповнювали чудові пахощі. Гноми повидиралися на дерева й насолоджувалися.
Усі насолоджувалися — і тільки дорожній гном Гролик носився між деревами й шукав свою грамоту від Божени. Гролик був у розпачі — грамотна пропала, як не було. Він так переймався цією втратою, що навіть не попив цілющого нектару й не помилувався квітами. Добре, що шляховичок пригостив його нектаром та пилком. Але розрадити Гролика могла тільки грамотка.
У восьминіжки Сежелен грамотки не було. У чоловічка-нігтик теж не було і, певна річ, її не було у шляховичка Добриньки. А Колобоня Корочка взагалі ніякої грамотки не знала й знати не хотіла. Так само, як її знайомий брусничний гном Брусниць. І, безперечно, грамотки не було в шляховичка Добриньки. Він би точно притримав її для гнома Гролика. Він уже сказав про це з берези своєму другові гному Гролику двічі своїм звичайним голосом і двічі — внутрішнім.
Добринька прагнув, щоб гном Гролик йому повірив, тож він зібрався сказати йому про це втретє й навіть відірвався був від квітки, підняв голову та…
Розділ 14
Страх великі очі має
Те, що сталося із Добринькою та іншими гномами далі, вимагає окремого й детального пояснення. Бо те, що сталося — це не іграшки, це речі серйозні. Дуже серйозні. І трапитися вони можуть з кожним.
Добринька хотів допомогти гному Гролику, який переймався пропалою грамоткою від Божени, та саме в цей час йому трапився на очі один із пеньочків посеред березового гаю. Незадовго до цього там зупинялися перепочити Великі. Які Великі? Звичайні Великі — люди. Була в них така звичка зупинятися край дороги й смітити, — тобто по-їхньому, їсти, пити й відпочивати.
Шляховичок Добринька кинув випадковий погляд з берези у той бік, і язик у нього прилип до горла. Але не тому, що чаговий нектар був такий липкий, а зовсім з іншої причини. Протилежної. Язик шляховичка Добриньки прилип до горла від жаху. З внутрішнім голосом теж діялося щось недобре. Внутрішній голос шляховичка Добриньки зашипів від жаху. Майже нечутно.
То й що?
Як це «що»?
Подивився шляховичок Добринька на засмічений Великими-відпочивальниками пеньок березовий і язика проковтнув з переляку.
Так не буває!
Буває!
Шляховичок Добринька взагалі замовк. Заціпило. Уявляєте?!
Добринька, до безперервних теревенів якого всі вже звикли, ніби до хурчання моторів.
Гномів мовчання Добриньки просто оглушило. Уявіть — коли б туристи на Ніагарському водоспаді зненацька перестали чути його шум. Усі підняли голови й повитріщалися на Добриньку. Чомусь в його обличчі з’явилося щось таке, що привернуло до нього загальну увагу. Його мовчання настрахало неймовірно. Неозброєним оком було видно, як лячно стало шляховичку. Навіть малознайомі близнюки доо це помітили.
Страх передавався ніби ланцюжком. Перелякалися всі. Але крім шляховичка Добриньки, ніхто не міг пояснити, чому вони злякались. А той так перепудився, що говорити не міг — як ти його розпитаєш, чому він злякався.
Першою знайшлася Колобоня Корочка. Вона підскочила до заціпенілого шляховичка Добриньки й зазирнула в очі, що зупинилися від жаху.
— Чого ж ти мовчиш? — спитала Колобоня Корочка, долаючи власний страх. — Говорити не можеш?
Шляховичок Добринька говорити не міг. Це й так було ясно. Погляд його був втуплений в одну точку. На пеньочок. На Колобоню він навіть не дивився.
Гном Гролик згадав, як вони рятували гнома-птаха, й підказав знизу:
— Добринько, поворуши вухами, якщо говорити не можеш!
Гролик теж трішки злякався, як і всі. Але не так сильно. Він усе ще шукав Боженчину грамотку.
Колобоня Корочка на свій лад передала запитання гнома Гролика шляховичкові Добриньці:
— Гей, малий! — звернулась Колобоня Корочка до шляховичка. — Ти пальцями ворушити можеш?
Шляховичок Добринька спробував. У нього вийшло.
— Нумо, — сказала Колобоня Корочка, — покажи нам, що тебе налякало.
Усі напружено слідкували за пальцями шляховичка Добриньки. Пальчик слухався шляховичка погано. Але слухався.