— Колишній цепний пес Фау, — із гідністю почав хлопчик-мізинчик, — небезпечний і сильний звір…
Простець Тиша пирхнув.
— Якщо мені заважатимуть, я перестану розповідати, — образився Ілько.
На Тишу зашикали. Тиша зніяковів. Він нічого такого не мав на увазі.
— Звісно, Фау небезпечний на вигляд… На вигляд він просто звір…
— Далі! Далі розповідай! — закричали зацікавлені гноми хлопчику-мізинчику. Ніхто не хотів іти пішки від зупинки.
«Ліпше на собаці, — думав кожен гном, — ніж, скажімо, стрибком. Ліпше вже на акулі або крокодилі». Гноми потрійних стрибків не любили. Ну, принаймні всі, крім простеців.
— Фау, — з гідністю вів далі хлопчик-мізинчик, — колишній цеповий пес. Він там усю околицю знає. Бо коли він із цепу зірвався, інших справ у нього не було, крім того, щоб вештатися Браницею та її околицями. Фау перезнайомився з усіма. Він і чумачків знає, і ельфійські стільники, вони там недалеко, і Срібних жужелиць… Навіть ситника.
— Хіба там і ситник мешкає? — здивувався дорожній гном Гролик.
— Ситники зазвичай у глушині не живуть, — теж здивувався Ґансі.
А простець Тиша посміхнувся. Із Ситом-ситником, котрий мешкав неподалік від Бодайки, він мав пригоду. Колись вони удвох врятували маленького Великого, тобто людську дитину.
— …От на цьому цеповому собаці ми й доїдемо, — оптимістично сповістив хлопчик-мізинчик.
— А він не кусається? — поцікавилася Чарівна Ши. — Все ж таки цеповий!
— Колишній, — авторитетно сказав шляховичок Добринька. — Колиши; цепові собаки тут усі доброзичливі.
Чарівна Ши заспокоїлась.
Розділ 18
Хто бігає до Бодайки?
На кінцевій зупинці рейсового автобуса із Києва, ну, майже на зупинці, не на осонні, а ліворуч, у холодку, лежав велетенський вуличний пес. На його нашийнику теліпалося дві-три ланки обірваного ланцюга. Певне, цей пес і потрібен був гномам — пес, який колись був цеповим.
Звір лежав у затінку й споквола видивлявся на дорогу. Він сподівався, що побачить хоча б одного дорожнього гнома. Фа із задоволенням повіз би його до чумачків. Питання є?
Ага, цікаво. Як цеповий пес Фау став поштовим голубом… Перепрошую — фургоном… Одним словом, як йому спало на думку возити дорожніх гномів від автобусної зупинки до Бодайки — маєтку чумачків. А ось як. Якось колишній цеповий пес Фау набрів на будиночок чумачків і познайомився з ними. Чумачки завжди любили собак. Собаки часто супроводили їх у подорожах Чумацьким Шляхом.
Пес Фау чумачків теж полюбив. Чумачків було за що любити: вони ніколи не тримали собак на ланцюзі та пекли такі пиріжки з лівером, що пес Фау хотів був лишитися в них назавжди. Але нагодований бродячий пес швидко змінює своє рішення лишитися де-небудь назавжди. Тож пес Фау побіг на свою улюблену автобусну зупинку. Там його теж підгодовували. Але не гноми, а люди. А там, на зупинці, сидів саме хлопчик-мізинчик Ілько і думав про те, як йому добратися до чумачків. Колишній цеповий пес пожалів Ілька й доправив його до чумачків. Зрозуміли, еге ж? Доправив не машиною, не велосипедом, не самокатом, а на своїх двох. Перепрошую, ясна річ, на своїх чотирьох. І знову отримав від чумачків ліверної ковбаски. Пригостився. А ще чумачки вилікували Фау від лишаїв і звільнили від бліх.
Так він і став допомагати приїжджим гномам добиратися до чумачків. Так — але не за так. За належну винагороду.
Щоправда, гості приїжджали до чумачків не кожного дня, однак Фау справно чергував на кінцевій зупинці.
Фау несказанно зрадів, забачивши автобус із Києва. Він сподівався, що побачить хоча б одного дорожнього гнома. Коли б він знав, скільки саме він їх побачить!
А пасажири автобуса — бо ми таки ведемо розповідь не лише про дорожніх гномів, злопів та собак, а й про людей — тож пасажири не могли зрозуміти, чого це кошлатий безпритульний пес Фау, що валявся у лопухах, раптом скочив, крутнувся навколо своєї осі, клацнув зубами й почав танцювати. Звідки було знати пасажирам, що разом із ними до Браниці прибули десятки дорожніх гномів. А ще — хлопчик-мізинчик, чоловічок-нігтик, роуді, близнюки доо, шляховички, путівці, манівці й решта звичайної на дорогах публіки.
Дворовий пес Фау неймовірно зрадів, побачивши дорожніх гномів, що стрибали в автобусі… Правда, лише на одну хвилину. Уздрівши, скільки їх прибуло насправді, Фау ледь не впав у відчай. Все-таки, він, пес Фау, був не автобусом, а перевезти до чумачків, як ви розумієте, слід було всю прибулу публіку.