Кремезненькі чумачки ціле тисячоліття, чи, може, два, а може, й три мандрували на воликах просторами України. Ходили у Крим, ходили назад. Серед чумачків жила легенда про те, що колись дороги Землі зіллються з дорогами Зоряного Чумацького Шляху. Тоді чумачки вийдуть на зоряні дороги, вийдуть у Всесвіт. От вони й подорожували на воликах із Великими-чумаками, сподівалися колись із статечного українського Чумацького шляху перейти на Чумацький Зоряний Шлях.
Чумачки були найдавнішим дорожнім народом, певне, одним із самих древніх на Землі. А що вони були наймудрішими та найдоброзичливішими — про те й мови нема.
Ясна річ, укриті ластовинням шляховички та доо зі скошеними очима вважали себе прадавніми народами, однак лише в чумачків вистачило мужності не змінитися та не відступити від власних уявлень про те, що таке дорога і як треба мандрувати Чумацьким Шляхом.
Тож коли остання пара воликів пішла з Чумацького Шляху, чумачки вирішили, що на дорозі їм робити нема чого, й не стали пересідати ні на коней, ні на паровози, ні на авто, ні на велосипеди, а продовжили власну уявну повільну подорож до зірок.
У всьому світі лишилося всього три чи чотири невеличкі поселення чумачків. До одного з таких поселень і підкотила (точніше, підскочила на собаці) зараз дружна ватага з реготом і вигуками.
Хочете знати, з чого вони реготали?
Грамота від Божени таємничим чином зникла — хтось таки витяг її звідти, куди її сховав гном Гролик.
Гролик лаявся, штовхався. Кидався з боку в бік, чіпляючись, як мавпа за ліани, за шерсть Фау й шукав свою грамотку. Восьминіжка реготала; хитрі доо старались загородити йому шлях, а простеці підставляли ніжки. Публіка веселилася, свято тривало.
Лист від Божени був десь поруч. Ну скажіть, куди він міг подітися з таких надійних рук, як руки дорожнього народу? Всім просто весело було спостерігати, як Гролик нервує, ревнує, злиться, роздає стусани й хоче отримати свого листа назад.
Від кордону Бодайки до хатинки чумачків було шапкою докинути. Гноми з’їхали на стежину, котра оперізувала володіння чумачків. Далі пес міг пройти, а міг і не пройти. Якщо він з’являвся не попередивши — Бодайка і його боляче ляскала по носі, тому Фау про всяк випадок висадив пасажирів прямо на кордоні забороненої зони.
Опинившись на землі, компанія дорожніх гномів повільно продерлася крізь хащі звіробою та польової ромашки. У носи гномам потрапляв квітковий пилок, і вони оглушливо чхали.
А коли натовп із розпухлими носами дістався помешкання чумачків, на гномів чекав ще один сюрприз. Двері в будиночок чумачків були на замку. Нормально? Гном Гролик, котрий відняв нарешті у когось свою грамотку, втупився поглядом у замок і геть отетерів.
Як це отетерів? Дуже просто — як інші тетеріють? Почав вицокувати, як звичайний тетір у звичайному гаю. Словом, у гнома стався напад істерики. У гномів це трапляється. Від надмірного душевного хвилювання вони можуть цвірінчати, нявкати й падати, ніби комети.
Падати, як комета, Гролик не став. Він почав токотіти, ніби тетерук. Добринька відсунувся від Чарівної Ши, поліз у кишеню й дістав шматочок сала. Добринька тицьнув сало під ніс дорожньому гному Гролику. Той замовк. Він закрив рота й заворушив носом. Решта дорожніх гномів стояли й лупали очима. А Сежелен почухала п’яту ногу об восьму.
Гноми кліпали очима, тупали ногами й витирали під пахвами. Такого ніхто не міг уявити: будиночки чумачків на замку. Позаяк уже багато-багато десятиліть чумачки не залишали свій будиночок. Чумачки не залишали своє помешкання із принципу, через кепську вдачу і взагалі — ну не бажали вони нікуди ходити без своїх воликів. Хоча чумачки й були дорожніми гномами, але дуже древніми й дуже впертими. Пересуватися дорогами вони погоджувалися тільки на воликах. Тільки на воликах, та й годі. Тому чумачки не могли поїхати. Вони навіть по кімнатах не любили ходити без воликів. Лежали собі на трав’яних матрациках та смоктали стебельця чи взимку — соломинки.
Хочете — вірте, хочете — не вірте. Я теж не завжди дотримувався істини: дещо упускаю, дещо прикрашаю. Але було так, як я сказав. На будиночку чумачків висів здоровезний замок. А значить, гномів удома не було. Замок помацали всі: і доо, і восьминіжка, і роуді. У повітрі висів знак питання.
Щоправда, досить недовго. Доки хтось не здогадався, що це могли бути не двері, а мара. І що на ці двері замок могли накласти чарами. Усі притьмом взялися розвіювати ті чари — хто на що здатен був, тобто кожен по-своєму. Пес Фау сидів під тином і за звичкою чухався — він чекав, чим усе це скінчиться. Гноми чаклували над замком. Тільки хлопчик-мізинчик обійшов будиночок чумачків і вийшов у двір. І не помилився. Старі чумачки всупереч власним правилам не сиділи вдома. Сьогодні до них у гості забрела корова з луки із соковитою травою, що біля водокачки. Для корови це не відстань — дійти до чумачків. Чумачки з пошаною приймали корову — найдорожчу для них істоту у світі тварин. Пригощали її конюшиною та розповідали про колишнє.