Гноми зрештою зрозуміли, що ніякої магії у замку вхідних дверей нема, вони таки замкнені. І що хлопчика-мізинчика довго нема, теж зрозуміли, тому повибігали у двір. Їх там зустрічали й чумачки, й корова, й накриті столи. Хоча чумачки не чекали стільки гостей, однаково зраділи. Всі дорожні гноми для чумачків були ніби діти та онуки. А накрити нові столи для них було неважко. Гноми бігали туди-сюди, цілувалися з чумачками, коровою і перехоплювали сяку-таку їжу з накритих столів.
Гном Гролик теж бігав туди-сюди. У нього просто голова йшла обертом від сьогоднішніх подій.
У маленькому дворику біля хатинки чумачків стало страшенно тісно. У сто разів тісніше, ніж у автобусі. У такій тісняві жоден дорожній гном досі не бував.
Дворик чумачків формою нагадував копитце і, ясна річ, таки був слідом від копита. У дворі пахло корівником і гуляла корова. Що було в будиночку, я не знаю. Я там ні разу не був. Місця за столом у дворі вистачало всім. Гноми сідали навколо столу, щоб не заважати один одному. Чумачки зраділи гостям, але поводилися суворо:
— Ну? — спитав у прибулих найстарший чумачок. — Що у вас трапилося? Що сталося? Пустили нову лінію метро чи придумали новий вид транспорту?
Один дорожній гном, котрий нещодавно повернувся з Америки, почав розповідати про ліфти у двохсотповерхових американських хмарочосах. Він не зрозумів гумору.
На нього зашикали, замахали руками і виштовхнули наперед дорожнього гнома Гролика з грамоткою від Божени в руках, а по тому почали наввипередки розповідати чумачкам про те, як весело гралися на Мосту-Ярмарку і як дорожній гном Харлей привіз дорожньому гному Гролику привіт і грамотку від його подружки, гномочки Божени. І що грамотка виявилася зашифрованою, і що жоден гном — ані англійський, ані французький, ані гренландський — не спромігся розшифрувати послання, адресоване Гролику. І сам Гролик не спромігся теж.
— То ви хочете, щоб ми прочитали грамотку від Божени? — здогадалися нарешті чумачки.
— Аякже, — закричали дорожні гноми. — Бо ми не можемо зрозуміти, що і якою мовою там написано.
Грамоту знов забрали з рук нещасного Гролика й передали до рук мудрого чумачка Макара. Премудрі чумачки підкручували вуса. Очі їхні блищали з-під чубів. Чумачки всміхалися й роздивлялися… Найстарший чумачок розглядав грамотку, а всі дивилися на чумачка.
А в цей час там, за горбочком, за поворотом злющий шершень Бу вів далі переслідування. Злющий шершень Бу нісся в напрямку Бодайки.
А втім, позаяк шершень Бу ще не долетів, ліпше повернемося до чумачків і гномів. Чумачок Макар вивчав послання не надто довго. Щиро кажучи, він його зовсім не вивчав. Ледь глянувши на грамотку, Макар засміявся.
— То що? Що там? — попідхоплювалися гноми. — Що написано? Якою мовою написано? Німецькою? Французькою? Китайською? Марсіанською?
— Та ні, — все ще сміючись, відповів чумачок. — Звичайне каракулеве письмо.
— Яке таке каракулеве? — здивувався чоловічок-нігтик.
— Кривулями написано, — охоче пояснив чумачок. — Грамоту написано нашою рідною українською мовою.
Усі знов попадали на лави. І взялися пригощатися. Гноми хвилювалися, а коли вони хвилювалися, то їли.
— Як це українською? — не повірив простець Тиша. — Чому ж я нічого не розумію?
— То ваша Божена поспішала, крутила папірця.
Гноми знову повскакували й почали заглядати в грамотку.
Ті, хто зумів роздивитися текст грамотки в руках чумачка, однаково нічого не зрозуміли.
— Звичайна грамотка, — говорив між тим чумачок Макар, — звичайною українською мовою.
Усі мовчали, морщили лоби й вдавали, що починають розуміти.
— Тільки почерк кепський, — сказав чумачок. — Кривулі. А написано тут ось що:
Привіт, Гролику! Запрошую тебе на входини. Моя нова адреса — автомобільний корт під Парижем біля аеропорту Орлі. З нетерпінням чекаю. Мільйон поцілуночків.