— Про поцілуночки я розшифрував, — похвалився чумачкам чоловічок-нігтик.
— Тут ще координати, — пробурмотів старий чумачок. Він послинив пальця й підняв його вгору. Йому потрібно було дізнатися напрям вітру. — Як доїхати, — знов почав читати він:
тисяча денних котячих переходів і три нічні, потім уздовж течії річки вниз за вітром, та сорок перельотів метелика, й сім вужичих кілець…
Гном Гролик нетерпляче потягнув грамоту з рук старенького чумачка. Він сам хотів побачити координати. Проте від численних складань та розгортань, від переходу з рук у руки грамотка розтріпалася й деінде навіть протерлася, а кутик грамоти, де був запис із координатами корту, відірвався, й порив вітру підняв його вгору.
Отакої! Гноми стільки сил витратили, аби дістатися до чумачків і розшифрувати грамотку, а тепер вона знову вирвалася в них із рук!
Гноми негайно розсипалися віялом, щоб упіймати обірваний клаптик — скрізь були гноми, і листочку просто не було куди падати, крім як у їхні руки.
Гноми чекали, що кутик грамотки впаде сам собою. Однак злющий шершень Бу, котрий сновигав віддаля, був напоготові. Він швиденько збагнув, що його завдання — не дати впасти кутику грамотки з координатами красуні Божени. Злющий шершень Бу втямив, що іншого такого шансу по-справжньому нашкодити гному Гролику він не матиме. Шершень Бу схопив уривок грамотки й помчав світ за очі — до осередку злопової культури. До своїх господарів тобто.
А гноми?
А гноми так і стояли на землі віялом, пороззявлявши роти.
А гном Гролик?
А гном Гролик сів і розплакався.
Розділ 20
Ультиматум
Загалом, на цьому книжка закінчується. Не моя справа розповідати, що відбувалося потім, чи ще згодом, чи набагато пізніше. Я й не став би цього робити. Однак дещо я вам все-таки розкажу, але тільки те, що потім. Але не те, що згодом чи набагато пізніше. Домовились?
Отже, потім мудрі чумачки пожаліли дорожнього гнома Гролика й пояснили йому, що шершень напевне віднесе уривок грамоти туди, де живуть його господарі-злопи. А де мешкають господарі злющого шершня, гном Гролик знав і трішки повеселішав. Втім, Гролик знав і злопів, а тому трішки посмутнішав. А коли мудрі чумачки пояснили гному Гролику, що дорогою шершень може загубити вкрадений шматок грамоти, на нього може напасти ворон чи збити будь-який хлопчисько з рогатки, гном Гролик знову захлипав.
— А може статися так, що все буде гаразд, — додав розсудливий чумачок, — може, шершень благополучно донесе уривок грамоти з координатами Божени до злопів. Ясна річ, господарі шершня Бу, сусіди-злопи, по-сусідському віддадуть гному Гролику його власність.
— Чи так, чи інакше, слід спробувати, — сказав Ґансі.
— Слід спробувати, — підтримали близнята доо.
— Спробувати слід! — сказав шляховичок Добринька, котрий взагалі не збирався розлучатися з гномом Гро ликом.
Чарівна Ши погодилася беззастережно. Гном Гролик заквапився. Він навіть чаю не попив.
Чумачки зосталися в Бодайці. Дорожні гноми повелися по-різному. Путівці, манівці, майже всі місцеві гноми занудьгували, далі їм було нецікаво. А ті, кому було цікаво — шляховичок Добринька, восьминіжка Сежелен, близнюки доо, роуді Леф та простець Тиша — вирішили супроводити дорожнього гнома Гролика на прізвисько Ріпка додому.
— Чаєм пригощу, — пообіцяв гном Гролик. — У мене в пеньку кілька кімнаток і перинки м’якенькі.
Зачувши про перини та чай, до гурту приєдналися ще кілька дорожніх гномів.
Гролик у супроводі друзів нарешті вирушив до південного пеньочка. Подорож була не надто довга й досить одноманітна, тому розповідати про неї я не буду. Та й що розповідати: гноми поспішали, Гролик не міг ні про інше думати, як про злющого шершня Бу та уривок грамотки, і йому було не до ігор та веселощів. Гролик переймався тим, щоб злющий шершень Бу не загубив грамотку, щоб цілим та неушкодженим дістався до трьох пеньочків і щоб злопи повернули грамотку Гроликові. Інші гноми теж переживали за Гролика.
Але дорога — дуже вірна річ, і той, хто готовий покластися на дорогу, рідко програє. Гноми їхали, їхали й незабаром попереду показалися три пеньочки. Нарешті все мало скінчитися. Ще не доходячи до дому, гном Гролик побачив шершня Бу, який зловтішно дзижчав над пеньком.