— Дулю! — одноголосно й дуже радісно загорлали злопи.
— Та ні, не дулю, — з досадою поморщився Шиворіт-Навиворіт. — Ви йому запропонуєте обмін: нехай він за ту адресу всіх вас на Янтарне поле відвезе. То він вас і відвезе. Якщо ця адресочка йому потрібна…
— А звідки нам знати, де ті галявинки? Ми не знаємо, де вони, то може, й гном Гролик не знає? — засумнівався старий злоп. А злоп із червоним носом докинув: — Ми йому віддамо адресу, а він нам — дулю.
— Ну, по-перше, — сказав Шиворіт-Навиворіт, — не судіть інших по собі. А по-друге, я вам намалюю план, як добратися до Янтарного поля. Шматок кори знайдете?
— Якої кори? — не зрозумів злоп із червоним носом.
— Кори для малювання! Щоб я вам план намалював. Як добратися до Янтарного поля.
Кора для малювання у злопів була. Але їм було шкода її віддавати. Вони головами замотали. Ніби нема в них кори.
— Тьху! — розсердився Шиворіт-Навиворіт-Ніби-Здох-їжак. — Отакі скнари! То й сидіть усе життя на двох пеньках. А я полетів…
Хтось нервово захихотів.
Еге ж, злопам було над чим поміркувати.
— Значить так, — подав голос старший злоп, — принесіть-но сюди кору для письма.
— По цілій галявині на кожного злопа! — нагадав Шиворіт-Навиворіт. — На Янтарному полі.
— Бігцем! — знавіснів старший злоп.
Шершень Бу хотів кудись побігти, але увіткнувся в спини натовпу злопів і зупинився. Відверто кажучи, йому кортіло спати.
Злопенята принесли кілька сувоїв кори для письма. Це була гарна кора. Шиворіт-Навиворіт вибрав клаптик, чистіший за решту, й наніс на нього кілька значків. Потім пошепотів над ними. Потім віддав кору старшому злопові.
— Усе! — сказав він. — Карта готова. Згідно з цією картою вас будь-який дорожній гном до Янтарного поля доправить. Хоч Гролик, хоч не Гролик. Але щодо Гролика ви аргументи маєте. У вас є те, що йому потрібне. Я гадаю, він вас повезе.
Шиворіт-Навиворіт раптом заквапився й почав збиратися. У повному розумінні цього слова. Щойно він скидався на розчавленого здохлого їжака, а ось уже він скидається на тільки-но здохлого їжака, ще зовсім свіженького.
— Агов! — загукали злопи. Вони дечого не зрозуміли. — А як цей Гролик зуміє нас перевезти?
— Якось вже перевезе, — зареготав Шиворіт-Навиворіт-Ніби-Здох-їжак.
Навіщо цей ніби здохлий їжак вирішив Гролику такі чудернацькі задачки загадувати, так цього навіть я не розумію. Чим йому дорожній гном Гролик насолив, що він його так підставити вирішив? Загадати таку задачку на чотири дії? Може, вони раніше десь зустрічалися й дорожній гном Гролик чимось не догодив Шивороту-Навивороту, ніби здохлому їжаку? Чи той просто про запас йому шкодив? Хто його знає! Я коли вже щось дізнаюся чи згадаю, відразу ваш номер наберу й розкажу.
— Щасливої дороги, — реготав злопам Шиворіт-Навиворіт. — Привіт Янтарним полям!
І кудись подівся. Зненацька зник Шиворіт-Навиворіт, котрий ніби здохлий їжак.
Куди зник?
А хто його знає? Ніхто, певне, ніколи в житті не досліджував, куди здохлі їжаки зникають… Безумовно, якщо комусь конче потрібно, ми можемо простежити, куди наш знайомий ніби здохлий їжак подівся, але воно вам потрібне?
Краще я вам розкажу, що зі злопами відбувалося та з шершнем Бу. А ще з гномами. Ах, як приємно мені про гномів писати! Я вже стомився розповідати про злостивих, невмитих, нечесаних злопів, до яких наближалося нове життя. Звісно, нове життя наближалося не дорогою, звідки його слід було чекати. Нове життя мчало навпростець — від Бодайки, хутора чумачків, через поле, через ліс до трьох пеньочків мчав колишній цеповий пес Фау, обвішаний, немов ялинка, дорожньою братією.
Гноми, що скакали на колишньому цеповому псі, були войовниче налаштовані.
Чимало гномів встряли в історію з грамоткою від Божени й втратили при цьому дорогоцінний час для ігор — на спробі розшифрувати грамотку, на подорожі до Бодайки й на спілкуванні з чумачками. Тому витівка злопового шершня викликала в них страшенне обурення й бажання помститися. Гноми ніби індійці прикрасили себе травинками та розмалювали невидимими для людського ока кольорами свої обличчя. Томагавк війни було викопано. Над натовпом гномів лунали войовничі вигуки. Цеповий пес Фау також гавкав — просто з солідарності.
Чумачки пообіцяли цеповому псу Фау південну частину Фолклендських островів за підтримку у відніманні грамотки. Пес Фау вважав, що за такий приз можна й погавкати. А в цілому біг він ледаченько — хоча й удавав, що дуже старається.