Три пеньочки наближалися.
Розділ 7
Нове життя наближається
На зашийку в цепового пса Фау поважно сидів дорожній гном Гролик — хтось же мав вказувати шлях. Пес Фау мчав навпростець — це було захоплююче видовище для дорожніх гномів. Їм рідко доводилося їздити отак — не дорогами. Певна річ, краєвиди, які вони звикли споглядати, роз’їжджаючи по шосе, разюче відрізнялися від тих хащів, крізь які продирався колишній цеповий пес Фау, котрий прагнув якнайшвидше доставити друзів до трьох пеньочків. Гном Гролик теж пообіцяв винагороду — кілограм шинки із лугових коників. Цю шинку вміла готувати баба Галя, котра пригощала пиріжками на дорозі.
Баба Галя мала ятку на автобусній зупинці й була людиною. Тобто Великою. Вона продавала подорожуючим Великим серветки, пиріжки й квас. І з дорожнім гномом Гроликом баба Галя познайомилася, звісно, на дорозі. Одного разу їхні шляхи перетнулися й вони зрозуміли одне одного — баба Галя й дорожні істоти. Її страви припали до смаку дорожнім істотам: і гномам, і роуді, й простецям, і шляховичкам, а деякі страви гномів, навпаки, припали до смаку Великим. І цеповому псу Фау. Скажімо, шинка з коників. Коників бабі Галі в необмеженій кількості доставляв галявинний гоблін Грок. Шинка із коників від баби Галі з’явилась уже в найкращих київських ресторанах, і колишній цеповий пес Фау старався заслужити свій кілограм.
Гном Гролик мав чим розплатитися з бабою Галею. Дорожні гноми трохи вміли впливати на погоду й на хмарність, трохи — на настрій водіїв, тож баба Галя лише вигравала від свого знайомства з ними.
Отже, колишній цеповий пес Фау, осідланий та обвішаний гномами, показався на горизонті й помчав до узбіччя, де зібралася злопська громада. Наставник злопів — Шиворіт-Навиворіт якнайсуворіше звелів твердо стояти на своєму і зник.
Побачивши пса Фау, обвішаного дорожніми гномами, злопи затремтіли. Злопи збагнули, що супроти такої кількості дорожніх гномів із колишнім цеповим псом Фау на додачу їм не вистояти. Однак Шиворіт-Навиворіт-Ніби-Здох-їжак — їхній новий тренер — виявляється, нікуди не зник. Він не залишив своїх підопічних у скруті.
— Агов, — шелестів невідомо звідки Шиворіт-Навиворіт-Ніби-Здох-їжак, — подивіться, скільки їх там на собаці. Адже їх там не один гном Гролик, а сила-силенна! Та ви ж їх перелічити не забудьте, щойно вони під’їдуть, — напучував він таємничим шепотом.
— А чого їх рахувати? — понуро запитав сірий злоп. Власне, всі злопи з переляку набули сірого відтінку, але цей був сірим і раніше.
— Як це — чого? — щиро здивувався Шиворіт-Навиворіт. — Ми з вами що постановили? Ми постановили дорожньому гному Гролику висунути вимоги. Аби він нас на Янтарні поля перевіз.
Пес Фау теліпав гномами вже зовсім близько.
— Сам Гролик навряд чи впорався б із вашим переїздом, — провадив своєї Шиворіт-Навиворіт. — Та вже коли візьметься вас перевозити вся його ватага, то разом вони впораються. Слід лише всіх цих гномів перелічити, коли вони з’являться. Слід їх усіх порахувати. Щоб жоден гном не ухилився. Роботи для всіх гномів вистачить. Може, цих гномів стільки, що коли вони разом до перевезення візьмуться, то й перевозити кожному доведеться по одному злопу. Ги-ги-ги! — сміявся Шиворіт-Навиворіт-Ніби-Здох-їжак. Певна річ, як то кажуть — його б вустами та мед пити.
Злопи пильніше придивилися до гурту, що наближався, й раптом впали в розпач. Гномів на цеповому собаці Фау було набагато менше, ніж злопів. По одному гному на злопа не виходило. Простакуватих злопів це неприємно вразило.
Збігло трохи часу, й ось уже дорожній гном Гролик на собаці з юрбою друзів досяг свого південного пеньочка. Пес Фау добіг до косогірчика, поткнувся туди-сюди й не знайшов іншого місця, заліз на брилу, котра насправді була не брилою, а дорожнім бивнем. Пес Фау забрався на брилу й впав без задніх ніг. Він сьогодні набігався.
Узбіччя та косогірчик були забиті розбурханими злопами. Гноми скакали по Фау, але донизу поки не зістрибували. Усі горлали й розмахували руками.
Першими на землю зіскочили веї. Вони були на роликових ковзанах, а в роликах на собаці не вельми зручно. Веї приїхали на Фау виключно через цікавість, дорогою на роликах вони добиралися б вдвічі довше. А так вони встигли до місця подій вчасно.
Потім з Фау зіскочила Чарівна Ши зі шляховичком Добринькою.
Потім скочив шляховичок Цибулька. Цибулька пристав до гурту дорогою. Він був спробував пощипати злопів. Але злопи — істоти товстошкірі й щипання сприймали як лоскіт. Шляховичок Цибулька щипав злопів, доки не збагнув, що їм це до вподоби. Тоді він підняв дрючка й ляснув якогось злопа по макітрі. У шляховичка полетіли ка… ка… камінці. Дорожні веї від’їхали на безпечну відстань, а шляховичок Цибулька заскочив знову на Фау й сховався за спину дорожнього гнома Гролика. А чоловічок-нігтик поліз на голову Фау й почав добиватися справедливості.