Всередині в нього щось задеренчало. Потім хтось ніби взяв слухавку:
— Алло, — озвався заспаний потойбічний голос.
Це був внутрішній голос бронзового гнома-птаха. Злопи аж навшпиньки стали шанобливо.
Алло…
— Привіт, — сказав внутрішній голос шляховичка.
— Привіт!
— Упізнаєш?
— Упізнаю, — зрадів внутрішній голос гнома-птаха. — Ти де?
— Та тут, — відгукнувся шляховичок. — У гнома Гролика.
— Уже? — здивувався внутрішній голос гнома-птаха. — Довго ж я спав!
— Нам потрібна твоя допомога. Твій господар хлопцям бажання заборгував.
— Пригадую…
— То він не відмовляється, твій бронзовий? — уточнив внутрішній голос шляховичка.
— Якщо відмовиться, — спокійно відповів внутрішній голос гнома-птаха, — я звідси до внутрішнього голосу срібного гнома-птаха звернуся. Чи ще до когось більш значного. Я тут такі зв’язки налагодив, із такими особами — мамо моя рідна! Я в таких осіб внутрішні голоси задіяв! Нехай мій бронзовий тільки писне — йому такий розбір польотів влаштують! Не відмовиться!
— Отакої! — внутрішній голос шляховичка був у захваті. — А мене з ними познайомиш?
— Атож, — приязно відказав внутрішній голос гнома-птаха. — То такі гарні хлопці, тобто в ладу зі своїми внутрішніми голосами. Діамантового гнома-птаха, золотого гнома-птаха, срібного…
Перемовини внутрішніх голосів шляховичка та гнома-птаха чули всі, хто знаходився біля трьох пеньочків.
Від цієї миті серед дорожніх гномів внутрішні голоси перестали вважатися аномалією чи атавізмом. Вони відразу й надовго увійшли в моду. Хлопчик-мізинчик погодився б хоч зараз задіяти свій внутрішній голос. Та й решта гномів теж…
Тим часом внутрішній голос бронзового гнома-птаха знову озвався:
— Де ви на нас чекатимете?
— Відомо, де, — відповів гном Гро лик. — Біля трьох пеньочків та злоп’ятника.
— Виїжджаємо, — бадьоро доповів внутрішній голос гнома-птаха. — Зараз я його заводитиму, лоскотатиму. Чекайте.
На мовчані запанувало майдання. Ой, не так. На майдані запанувало мовчання.
Хлопчик-мізинчик знайшов десь стільця, на котрому раніше сидів Наче-Здохлий-їжак і запропонував його шляховичку. Шляховичок сів на стілець, а в нього на колінах влаштувалася Чарівна Ши. Гролик сховався від восьминіжки. Усі мовчали й просто чекали, що буде далі.
Розділ 10
Третє бажання
Чекати довелося недовго. Після нетривалої паузи в повітрі утворився вир. По тому з виру витік струмінь піску й посипався на голови злопів. Злопи сахнулися врозтіч. Суто умовно. Позаяк суто фізично цього зробити не змогли: надто щільним натовпом вони стояли. Пісок сипався недовго. А коли у вирі пісок скінчився, звідти бухнув струмінь пари. Втім, читачі, які вже знайомі з першою книгою, напевне, вже самі про все здогадалися.
Із виру виринув струмінь пари, перетворився на хмаринку, й цього разу злопи справді потіснилися. Пара — це гаряча вода, для злопа нестерпна.
— Вода — для злопа біда, — говорили старі злопи.
Парова хмара торкнулася косогірчика, але танути не поспішала. Нарешті хмара осіла, розтанула, й перед гномом Гроликом, шляховичком Добринькою, Чарівною Ши, восьминіжкою Сежелен, хлопчиком-мізинчиком Ільком, чоловічком-нігтиком Пнем, банником Ґансі, близнятами доо, ну гаразд, і перед злопами, просто перед Шиворотом-Навиворотом виник легендарний і міфічний летючий бронзовий гном-птах. Хоча бронзовий гном-птах мав належний вигляд — розкішний та яскравий, мов у папуги, — одразу стало помітно, що йому тут усе жахливо не подобається. Що його щось непокоїть. Що він весь у собі, весь всередині себе, і світ навколо цікавить його дуже мало. Гном-птах щось кашлянув у бік чоловічка-нігтика, кивнув баннику та дорожній восьминіжці, кинув погляд на Чарівну Ши й простяг кволу долоню хлопчику-мізинчику.
— Привіт, Добринько, — буркнув гном-птах хлопчику-мізинчику. Гролика він взагалі не зауважував.
Доки гном-птах обтрушувався, не піднімаючи голови і не розкриваючи рота, присутні уважно роздивлялися це диво. Присутні споглядали диво, що прибуло, й раділи кожен по-своєму.
Злопи розуміли, що цей маг-чарівник візьметься до їхніх справ, і складали грандіозні плани про перебудову світу. Принаймні про світ без кордонів вони вже домовилися.