Невеличке тіло моєї коханки зігнулося на краю ліжка, я дивився на те місце, де її худорлява спина, розширюючись, переходила в сідниці. Я облизав її, мій язик пройшовся від проділу на голові до самих кінчиків ніг, я заштовхував його в кожну щілинку між пальцями. Їй було одночасно приємно й холодно, її шкіра зморщувалася, коли я проходив по ній язиком. Я відчував, що хочу кохати її таку, крок за кроком, у непорушності, у тиші. Усе було вже не так, як раніше, не було палкого сліпого злягання, як колись. У мене з’явилася звичка тримати її тут поруч, на ліжку, тільки для поцілунків. Я хотів, щоб у моїх пестощах вона пізнала себе саму. Я проходив по ній стражденним язиком, наприкінці вже без слини. Вона була безсоромною, майже нахабною в сексі, хоча стидалася своїх мозолів, від яких її ступні були твердими, стидалася кохання. Я брав її лише наприкінці, коли вже був стомленим, я ставав за нею, як собака. Собака, який біг днями й ночами крізь чагарник, ожину, каміння й уже безсилим дістався свого місця.
– Залиш мене, – шепоче вона. Голос у неї тихий і холодний, як звук металевого дроту.
– Що ти кажеш? – Я наближаюся до неї й гладжу по спині.
– Я не можу, не можу більше… – І вона хитає головою. – Краще зараз, розумієш, зараз. – Долонями вона підтримує голову: – Якщо ти мене хоч трохи любиш, залиш мене.
Я так її міцно стиснув, що аж лікті увійшли мені в шкіру.
– Я ніколи тебе не залишу.
І я настільки впевнений у тому, що кажу, що моє тіло напружується, кожен мій м’яз напружується, коли я її обіймаю, немов я весь оточений бронею. І ми так стоїмо, поклавши підборіддя на плече одне одному, щоб кожен дивився у власну порожнечу.
Що значить, доню, кохати? Ти знаєш? Кохати для мене означало тримати подих Італії у своїх руках і не помічати більше жодного іншого шуму. Я – лікар, умію пізнавати пульсацію мого серця, завжди, навіть коли я цього не хочу. Клянуся тобі, Анджело, це було серце Італії, що билося в мене всередині.
Я весь час мріяв, мріяв, що її поїзд поїде без неї. На вокзал вона приїхала завчасно, на ній була гарна сукня, вона купила собі журнал і потім спокійно йшла під навісом. Поїзд, на який вона чекала, уже стояв там, на колії, це був елегантний червоно-сірий поїзд, як вона сказала. Вона вже піднімалася у вагон і навмисно гаяла час, риючись у сумочці в пошуках квитка. Вона хотіла прочитати пункт призначення й таким чином гаяла час… Поїзд рушив, а вона так і залишилася стояти там, і в неї вже не було ані сумочки, ані туфель. Вокзал був порожнім у неї за спиною, а вона стояла голою, «як на картині». Вона розповіла мені, що цей сон довго мучив її з юності, потім зник і знову з’явився вже зі мною.
Я гадаю, що уві сні ми караємо себе, Анджело, і дуже рідко отримуємо винагороду.
– Дай мені руку, – попросила вона, – ліву.
Розпрямила її, потім провела своєю долонею по моїй, немовби хотіла очистити її, прибрати з неї кожну порошинку й усе інше, що нас не стосувалося.
– У тебе довге життя, перерване в центрі.
Я не вірю в такі дурниці, тож тільки знизав плечима.
– Що це означає?
– Що ти це переживеш.
Але зараз я запитую себе, чи тим перерваним місцем була ти, Анджело. Чи це тебе знайшла Італія в мене на долоні?
– А тепер стисни міцно долоню й погляньмо, скільки в тебе буде дітей.
Вона пильно розглядала зморшки на моєму кулаку, побіля зап’ястка.
– Так, одна, а ні, дві. Молодець, – засміялася вона.
– А в тебе, – запитав я. – Покажи мені твою руку, яке в тебе життя?
Вона підвелася, продовжуючи сміятися.
– Воно в мене дуже довге, не переймайся, бур’ян ніколи не вмирає, моя мама називала мене Суріпкою.
Коли ми прощалися, вона побігла за мною й притиснулася до мене.
– Ніколи не стався серйозно до моїх слів, коли я тебе прошу покинути мене. Не відпускай мене, прошу, не відпускай. Приїжджай, коли захочеш, раз на місяць, раз на рік, але не відпускай…
– Звичайно, я не відпущу тебе. Я кохаю тебе, Суріпко.
Вона розплакалася, сльози полилися ручаєм, гарячі сльози обпікали мені шкіру.
– Ну, що з тобою?
Італія відсторонилася від моїх обіймів. Червоне обличчя, її очі, теж червоні, дивилися в мої, вона міцно тримала мою руку:
– Я трахаюся з дванадцяти років, і ніхто ніколи не казав мені, що любить. Якщо ти мене обдуриш, я тебе вб’ю!
– Цими кулачками?
– Так.