– Пробач мені, Норо, я не хотів.
Я влігся на килимі просто на підлозі в одній з кімнат нагорі. Я почувався одним із тих кволих черв’яків, що влітку звисають з сухої виноградної лози й, утративши останні сили, падають на землю без жодного звуку.
Після вечері Ельзині батьки стали збиратися додому. Я пішов за ними. Ельза наказала мені супроводити їх до перших ліхтарів міста. Мій тесть вів машину дуже повільно тими темними вулицями, які він не надто добре знав. Крізь вітрове скло я спостерігав за цими двома нерухомими й мовчазними головами. Про що вони думали? Можливо, про смерть, дуже легко думати про смерть у неділю ввечері. А може, про життя, про те, аби щось купити, щось поїсти. Про таке життя, яке наприкінці полягає лише в тому, щоб наїстися. Коли тільки беруть і вже немає більше бажання щось дати навзамін. Ми з Ельзою теж рухалися до такого самого мовчання. Самотність, яку зараз освітлювали мої фари, чекає нас так само за кілька років. Два привиди неслися переді мною тієї ночі. У мене ще був час припинити цю поїздку й повернутися до життя, до іншого життя, у якому я б не став слідувати за цими особами похилого віку.
Я повернув і зупинився на узбіччі. Автомобіль мого тестя зник переді мною за чорним поворотом. Того вечора я відчув, що помру молодим і що Італія була тим «даром Божим», якого я не зречуся.
– Як ти знайшла мій будинок?
– Пройшлася пляжем.
– Навіщо?
– Хотіла зробити тобі подарунок на день народження, хотіла, щоб ти мене побачив у купальнику.
Вона ще стояла в халаті й притискала до себе собаку, не говорячи ані слова.
– Я піду, спи.
– Ні, ходімо погуляємо.
Італія повільно йшла вулицею, не забираючи своєї руки з моєї. Ми увійшли в бар, у той самий.
– Що ти питимеш?
Вона не відповіла. Зіперлася всім тілом на барну стійку. Я побачив, як її рука поповзла до коробки з паперовими серветками. Різким рухом вона витягнула їх і, зігнувшись, кинулася надвір, кульгаючи. Я підійшов до неї, вона притулилася до стіни, нахиливши голову.
– Що з тобою?
Італія тримала руки між колінами, стискуючи в них серветки.
– Мені зле, відвези мене додому, – прошепотіла вона.
Там було мало світла, але я побачив, що білі серветки, які вона тримала, стали темними в її пальцях.
– У тебе кровотеча…
– Відвези мене додому, прошу тебе.
Але цієї миті вона знепритомніла. Я взяв її на руки й пішов до своєї машини, там я поклав її на сидіння. Я ризикнув відвезти її до своєї лікарні. Я їхав і намагався згадати, чи не чергує цього вечора якийсь мій приятель. Вона прийшла до тями, бліда, з розплющеними очима, що пригнічено дивилися на нічне місто.
– Куди ти мене везеш?
– У лікарню.
– Ні, я хочу додому, мені вже краще.
Вона сповзла з сидіння й сіла біля нього.
– Що ти робиш?
– Так я не замащу тобі сидіння.
Одну руку я відірвав від керма й нахилився до неї. Міцно взявши її за край блузки, наказав:
– Сядь нормально.
Але вона не піддалася:
– Мені й тут добре, я так можу на тебе дивитися.
У приймальному покої майже нікого не було, тільки якийсь старий у куточку з ковдрою на плечах. Я знав особисто одного з чергових санітарів, такий кремезний хлопець, з яким я час від часу балакав про футбол. Я віддав Італії свій рушник, з яким ходив на море, він залишився на задньому сидінні. Вона вийшла з машини, обгорнувши ним стегна. Санітар наказав їй лягти на ноші, що стояли в цьому приймальному покої, Італія лягла й дивилася на мене, повернувши голову. Черговий лікар прийшов майже одразу, це була молода жінка, я щось не пам’ятав, щоб раніше її бачив.
– Ходімо, зробимо вам ехографію.
Ми зайшли в ліфт утрьох. Обличчя в лікарки було заспане, волосся позбивалося, вона шанобливо всміхалася мені, бо знала, хто я. Тепер в Італії колір обличчя став кращим, вона сама дійшла до ліфта.
Під час обстеження я їх залишив і пішов до свого корпусу. Я скористався цією нагодою, щоб оглянути одного пацієнта, якого прооперував напередодні. Я підійшов до ліжка: чоловік спав, дихання в нього було нормальним.
– Професоре, завтра можна зняти з нього дренаж? – запитала санітарка, що супроводжувала мене в палату.
Коли я повернувся, Італія вже виходила з кабінету ехографії.
– Усе нормально, сталося часткове відділення плаценти, але з ембріоном усе гаразд.