Ми все ще з нею кохалися, здавалося, що її фізичний стан не впливає на бажання близькості. Вона лягала на бік, а я притискувався до її великого тіла. Мені важко було перебороти свої побоювання таких суттєвих змін у її організмі. Через них я відчував себе мініатюрним і недоречним. Наш секс не був бурхливим, він був призначений для вже вагітної жінки. Мені б хотілося, щоб його було менше. Але Ельза вимагала моєї уваги, і я був змушений її задовольняти. Коли я в неї входив, то здавався собі незваним гостем на приставному стільці на бенкеті, де й так повно людей. Я слухав у темряві шум життя, що було між нами, створене цими рухами наших тіл, які ми майже ніколи не припиняли. Я лежав у себе вдома між ногами жінки, котру я знав майже п’ятнадцять років і котра завагітніла від мене. А в нашій квартирі, у гостьовій кімнаті вже були поклеєні шпалери з маленькими ведмежатами й стояла готова колиска. Можливо, я мав бути щасливішим, ніж був. Але, Анджело, особисте життя – невивчена територія. Я не думав про Італію, та відчував її присутність біля себе. Я знав, що вона залишилася в мені глухими звуками своїх кроків, неначе стара правителька середньовічного замку, яка ходить і одну за одною гасить свічки до цілковитої темряви.
І ось ми вже в товкотнечі двоповерхового магазина з вікнами на всю стіну, крізь які можна побачити все, що відбувається всередині. Твоя мама попросила сходити з нею, щоб купити потрібні для тебе речі. Уже була шоста година, сутеніло й ішов дощ. Ельза струсила парасольку й поставила її в підставку біля дверей, провела рукою по волоссю, щоб перевірити, чи не змокло, і озирнулася, шукаючи мене. Над нашими головами висіла незліченна кількість плюшевих лялькових фігурок, прикріплених гумовими пружинами до стелі. В ігровому розважальному секторі стояли пластмасові ігри з закругленими краями, дівчата на касах у червоних капелюшках, що нагадували міні-спідниці, дарували всім дітям повітряну кульку на тонесенькій пластиковій трубочці.
Ми піднялися ескалатором на другий поверх. Кружляли геть розгублені між стелажами з товарами, штовхаючи перед собою возик, але так і не могли визначитися, що купувати. Ми були у відділі для новонароджених, нас вражала мініатюрність усіх виробів. Було душно, я носив Ельзине пальто на руці, а своє так і не зняв, тільки розстебнув. Ельза педантично схилялася до кожного виробу, дивилася на ціну на етикетці та на склад тканини.
– Тобі подобається?
Ельза дістала вішалку з маленькою розкішною сукенкою, обшитою тафтовими оборками. Вертіла її в руках, розглядаючи то з одного, то з іншого боку, але вирішила, що це занадто для немовляти. Вона хотіла купити тільки практичні речі, які можна швидко міняти й прати в машинці. Але потім, зробивши ще пару кіл на тому поверсі, сміючись із себе, ми вихопили цю тафтову сукенку й поклали у свій возик. І в такому ж захваті ми вибирали сорочечки, спіднички, махрові комбінезончики, хутряні навушники, блакитну рибку-термометр, щоб заміряти температуру у ванночці, книжку-плавунець, брязкальце з тваринами, яке можна чіпляти до дитячої коляски, пару черевичків для гімнастики розміру 00, абсолютно непотрібних, проте надто гарних, щоб їх не купити. Одна продавчиня з приємною усмішкою супроводжувала нас скрізь, даючи поради. Ми з твоєю мамою ходили, тримаючи одне одного за руку, час від часу вона легенько стискала мою руку, бо тепер мені хотілося купити все. У цьому магазині ми відчували справжнє свято, де зненацька нам захотілося, щоб ти народилася якомога швидше, щоб приміряти на себе цю казкову сукенку й спортивні черевички. Зараз, коли ми тримали твої речі, нам здавалося, що ми вже тебе бачимо. Тепер, коли продавчиня штовхала перед собою возик до ліфта, Ельза, розчервонівшись й утираючи крапельки поту з чола, смикнула мене за рукав: