Рафаелла в яскраво-зеленому жакеті проходить крізь сад. Вона вже була тут після полудня, зробила багато світлин. Плюхнулася на ліжко поряд з Ельзою, щоб зробити світлину за допомогою автознімача, так, що ліжко аж вигнулося під її масивною фігурою, яка зненацька опинилася на ньому. Тоді вона сказала, що прийде пізніше, після роботи, і ось вона біжить, аж підскакує між клумб із пакетом у руці: у ньому маленькі тістечка, щоб її найкраща подруга могла поласувати ними в такий приємний вечір. Двері відчиняються, і ось вона вже тут зі своєю неповторною усмішкою на обличчі. Ельза підводиться, і вони цілуються знову.
– А де Анджела?
– У своєму гніздечку.
– А, ну тоді можна покурити.
Рафаелла зі звичною коричневою сигаретою в роті знімає папір з їжі й викладає страву прямо на Ельзин живіт. Я вирішив скористатися цією можливістю, щоб вийти подихати свіжим повітрям, бо в палаті надто задушливо. Мене огорнув нічний туман. Я зайшов у лікарняну їдальню самообслуговування, де такі ж чоловіки, як і я, котрі щойно стали батьками. Бідолахи, стоять собі в плащах, очі позападали, і тримають таці в руках. У приміщенні темно від підлоги з темного граніту, від низької стелі, від похмурих жовтуватих сатинованих плафонів. Батьки в цій їдальні немов діти в дитячому садочку. І, звичайно ж, на страви гидко дивитися. Але й таке згодиться тут у лікарняному задвір’ї, неначе в колонії, неначе в карцері. Уже надто пізно, паста порозлізалася, ескалопи з лимонами потемніли на краях, а соус став схожим на клей для шпалер. Проте ніхто не скаржиться. Розмовляють тихо, ніби в ризниці, тільки чути дзенькіт склянок об прибори, що лежать на вкритих папером тацях. І є такі, хто зупиняється й вишукує серед пляшечок з мінеральною водою чвертку вина з корком, що відкручується. Трохи розмірковують, перш ніж узяти її. А потім беруть: та якого хріна! Сьогодні святкуємо. Сьогодні мій фалос дав світу прибуток. І на чвертку я заслуговую.
А потім сідають і їдять так, як ми, чоловіки, їмо наодинці, без жінок. Швидко, розкуто, весь час тримаючи хліб у руці. Їмо так, як і під час мастурбації, коли останні рухи стають особливо швидкими. Я сів собі в куточку, узяв пиво й пару шматків сиру і їм його без хліба, потроху відламуючи. Лікті ледве вміщаються на крихітному столику, на його поверхні залишилися сліди від губки, якою її нещодавно протерли, вдивляюся в цю матову глибочінь, що складається зі спин мені подібних.
Я залишився з Ельзою на всю ніч. Розкладний диван під телевізором перетворюється на коротке й вузьке ліжко. Але я не лягаю, беру свіжу й чисту подушку та кладу її під спинку крісла, у якому сиджу. Заплющую очі й дрімаю. Якогось певного шуму немає, проте немає й повної тиші. Десь близько другої Ельза попросила трохи води, губи в неї пересохли, майже потріскалися.
– Підійди до мене.
Я розлігся на її королівському ліжку, широкому, гладкому, з безліччю подушок. Ельзина нічна сорочка стирчить від розбухлих грудей, відчувається різкий запах її поту й медикаментів: