В одному ряду з найкращими романами О. Бєляєва стоять його науково-фантастичні оповідання, такі, як «Хойті-Тойті» та «Амба» із серії про професора Вагнера, цікава сучасна робінзонада — «Мертва голова», а також створені письменником нариси про міста майбутнього — «Місто переможця» та «Зелена симфонія», як і нарис про Ціолковського «Громадянин Ефірного Острова», що й досі є прекрасними зразками нарисової фантастики.
Українські читачі добре і давно знають творчість О. Р. Бєляєва. Ще до війни на Україні видавалися книжки письменника. Так, наприклад, роман «Чудесне око», виданий українською мовою, вперше побачив світ на Україні.
У післявоєнні роки твори О. Р. Бєляєва, зокрема такі відомі романи, як «Людина-амфібія», «Голова професора Доуеля», «Зірка КЕЦ» «Аріель» та інші, неодноразово перевидавалися. Знову побачили світ також кілька повістей і оповідань — «Вічний хліб», «Острів загиблих кораблів», «Хойті-Тойті», «Кінець світу», «Містер Сміх», «Над прірвою».
У книзі «Небесний гість» зібрано маловідомі, але дуже цікаві твори письменника. Переважна більшість їх досі не перевидавалася. Це такі твори, як фантастична повість «Небесний гість» (1937–1938), присвячена «космічній» темі: Бєляєв змальовує незвичайну катастрофу, викликану наближенням до Землі зорі з глибин Всесвіту. Ця катастрофа для письменника тільки привід, щоб відтворити подію, рівної якій не було в історії людства — подорож у світ іншого сонця, іншої планети.
Звичайно, спосіб, з допомогою якого герої повісті потрапляють на іншу планету, вигаданий.
Проте Бєляєв так уміло пов'язує події, так правдоподібно змальовує цю дивовижну космічну подорож, що в читача не виникає ніяких сумнівів щодо вірогідності його домислу. Художніми засобами письменник стверджує глибоко матеріалістичну ідею про множинність населених світів у Всесвіті. І коли герої повісті попадають на планеті-супутнику іншої зорі в світ, який багато чим схожий на земний, читач сприймає це як закономірне торжество справжньої науки.
Тепер, у вік космічних польотів, ця ідея особливо актуальна. Сучасна астрономія вважає цілком можливою й закономірною наявність у інших зірок землеподібних супутників, на яких виникло в тій чи іншій формі життя.
Не все в повісті рівноцінне. Так, образи деяких героїв окреслені схематично. Проте «Небесний гість» — один з цікавих творів видатного радянського фантаста. Повість досі була майже невідома. Вона друкувалася в газеті «Ленинские искры» (Ленінград) і ніколи не виходила окремим виданням.
Повість «Замок відьом» було опубліковано в 1939 році, на початку другої світової війни. Події, змальовані в ній, відбуваються після вторгнення фашистів у Чехословаччину. Письменник показав, як фашисти прагнуть використати для воєнних потреб великі наукові відкриття. Для цього вони не спиняються ні перед чим, навіть перед злочинами. Як і в інших творах, сюжет повісті гострий і динамічний.
Спосіб концентрувати енергію космічних променів — фантастичне припущення. Але, користуючись ним, Бєляєв реалістично зображає долю прогресивного вченого у фашистській Німеччині.
Вивченню космічних променів у наш час надають велике значення. За цими вісниками з космосу ведуть спостереження прилади, встановлені на високогірних станціях, супутниках і космічних ракетах. І якщо сучасна наука ще не ставить проблеми використання космічних променів як джерела енергії, то вже намічаються шляхи для практичного застосування їх під час розвідування земних глибин. Проникаючи в товщу Землі і по-різному проходячи через різні породи, ці промені допоможуть краще розпізнати внутрішню будову нашої планети і виявляти корисні копалини. За межами атмосфери інтенсивність космічних променів значно більша, ніж біля земної поверхні. Цілком імовірно, що в майбутньому наука знайде способи поставити на службу людям космічні промені, які доходять до нас із глибин Всесвіту.
В основу оповідання «Ні життя ні смерть» (1926) покладено ідею російського вченого Бахмєтьєва про анабіоз, тобто такий стан охолодженого живого організму, який дуже вдало визначений заголовком цього оповідання. Але якщо Бахмєтьєв провадив досліди з комахами і дрібними тваринами, то Бєляєв піддає анабіозові людей. Повільно нагріваючи, організм можна оживити.
Так письменник, ніби на машині часу, переносить героя оповідання в майбутнє. Однак, створюючи це оповідання, Бєляєв, очевидно, не ставив собі за мету показати майбутнє — воно займає занадто мало місця, автор не скористався з тих надзвичайних можливостей, які відкриває анабіоз. А тому оцінювати оповідання треба не з точки зору такого показу.