— А «волосся», значить, — ворсинки на поверхні листка, — промовив Архімед.
— Ну, звичайно. То ж бо й воно. Так і є! І якщо поміркувати, то все це не так уже й дивно. Адже і в нас в океанах ростуть гігантські водорості. А тут отакі ламінарії, тільки ще більші, ростуть на поверхні. І в цьому нема нічого дивного, коли згадати, що атмосфера на Беті густіша за земну, а вага значно менша, вологість і температура вищі. Інші умови створили й інший рослинний світ.
— Атож, і нам треба буде так чи інакше скинути вниз гідростат, — зауважив Архімед. — Адже в ньому запаси їжі. Невідомо, що ми знайдемо на планеті і чим тут харчуватимемося.
— Але ж коли ми не знайдемо на вашій планеті нічого їстівного, коли ваша Бета буде настільки негостинною, що не нагодує нас, то… — Савич не встиг доказати.
Тюменєв перебив його:
— То ми помремо з голоду. То ж бо й воно. Хто про що, а Савич про сімдесят сім смертей, які звідусіль загрожують нам.
— І як же ми зійдемо вниз? — не вгавав Савич. — Не будемо ж ми стрибати, мов коники, з листка на листок, хоч тут і важимо менше, ніж на Землі?
— Стійте! Дивіться! Це що ще таке? Всі озирнулись і завмерли з подиву.
Яскраве смарагдове світло заливало прерію. Вона тихо похитувалася. По коричневому килиму простягся ланцюжок. Колечка цього ланцюжка були схожі на великі перлини, що мінилися матовим щирим золотом. Усі ці «перлини» перетинали коричневу прерію, прямуючи з тіньового боку до яскраво освітленого. Мовчанка тривала кілька хвилин.
— Вони рухаються. Живі істоти. Мабуть, комахи, — тихо і схвильовано промовив Тюменєв.
15. На листку-самольоті
План робіт був такий: звільнити гідростат, що міцно вклеївся в пробоїну гігантського листка, скинути його вниз і спуститися самим. Робота була важка і небезпечна: так і дивись, щоб не влипнути у густий, клейкий сік, що витікав з рослини. Працювали ручною пилою, сокирою та киркою. На очистку інструментів од клею витрачали більше часу, ніж на працю. Незважаючи на обережність, костюми і руки у всіх були замазані клеєм. Пропрацювали кілька годин, проте гідростат стояв на старому місці.
У цей час пощастило зробити цікаве відкриття. М'ясистий листок був завтовшки вісімдесят сантиметрів. Хоча на Беті всі тіла важили менше, ніж на Землі, мандрівники не могли зрозуміти, як ці гігантські, товсті, широкі й довгі листки тримаються у повітрі. Їхні стовбури чи черешки десь дуже далеко. Звичайно, черешок не може втримати листка з кілометр завширшки і кілька кілометрів завдовжки. І от виявилося, що всередині м'ясистої маси листка є сила-силенна мішків, точніше пухирів, наповнених газом, — воднем, як визначив Тюменєв.
— Надзвичайно цікавий приклад пристосування, — сказав Тюменєв.
— Так, цікаво. Кожен листок — своєрідний килим-самоліт, — зауважив Архімед.
Коли, відпочивши в гідростаті, команда знову прийшла на місце роботи, вона з жалем побачила, що праця пропала марно: сік ущерть заповнив отвір, прорубаний коло гідростата. Всі стояли мовчки, міркуючи, що робити далі.
— Професоре, в мене виникла думка, і, здається, непогана! — раптом вигукнув Савич. — Треба змінити план наших робіт. Ми хотіли звільнити гідростат і скинути його вниз. Це виявилося важче, ніж ми сподівалися. До того ж одразу на землю, — називаймо грунт Бети по-земному, — нам скинути його не пощастить. Гідростат упаде на нижній листок. Нам доведеться по черешку і стовбуру перебиратися на цей листок і повторювати роботу з початку. І так листок за листком. А скільки їх унизу? Адже землі ми не бачимо, саме листя та листя. Головка капусти, як правильно сказав товариш Турцев.
З великими зусиллями, — може, через кілька днів, — ми скинемо гідростат на землю і спустимося туди самі. А далі що? Цей ліс тягнеться, очевидно, на багато десятків, а може й сотень кілометрів. Якщо в ньому нема поживи, то ми змушені будемо або сидіти поблизу гідростата, — принаймні поки не вичерпаються запаси харчів, — або ж рискувати: взявши трохи їжі, піти шукати вихід з лісу.
Нарешті ваші астрономічні спостереження, професоре. Адже, власне, заради них ви й прибули сюди. А над нашою головою замість неба якісь полотнища. Не лазитимете ж ви, пробачте, мов комашка, на самий верхній листок, щоб подивитися на небо!
— Однак у нас нема іншого виходу. Ми мусимо спуститися. Що ж ви пропонуєте натомість? — запитав Тюменєв.